Сутність та системні характеристики ризику в логістичних ланцюгах

 

4.7. Cтрахування в логістичних системах

Логістична система в будь-якій практичній реалізації – від процесу переміщення вантажів до процесу товароруху в ринковому просторі – включає багато різноманітних елементів, функціонування котрих знаходиться під впливом різноманітних факторів і пов‘язаних з певним ризиком. Одним з принципів логістики є надійність як на мікро-, так і макрологістичному рівнях. Це означає, що ризик функціонування логістичної системи повинен бути зведений до мінімуму чи бути нейтралізований.

Для виявлення раціональних способів і методів страхування доцільно під логістичною системою розуміти процес руху матеріальних ресурсів, які здійснюються в сферах обігу і виробництва.

Виходячи з цього, логістична система складається з двох підсистем:

комерційної, тобто процесу руху товарів і фінансових засобів в сфері обігу;

виробничої, тобто процесу фізичного переміщення чи зміни предметів праці (безпосередньо у виробництві до виготовлення готового продукту) і роботи різного виду обладнання (транспортних засобів і т.д.).

Комерційна підсистема включає наступні операції (елементи): закупівля, реалізація та збут, транспортування, зберігання (складування), виробничі та інформаційні послуги, пов‘язані з підготовкою до виробничого використання чи реалізації та ін. Вказані операції адекватні комплексу складових процесу товароруху на інтегрованому ринку.

Виробнича підсистема включає в себе основні і допоміжні технологічні операції виготовлення та переміщення продукції.

Багатоланковість логістичної системи передбачає можливість відмов та збоїв; в більш ширшому розумінні – це певний ризик. З багатоланковістю також пов‘язана висока невизначеність логістичної системи, яка вимірюється початковою ентропією

 (4.1)

де n – кількість ланок (операцій) логістичної системи чи логістичного ланцюга;

pi – можливість безвідмовності чи надійність виконуваної операції;

qi-можливість відмови чи ризику даної операції (p+q =1).

З наведеного рівняння випливає високий рівень потенціального ризику для всієї логістичної системи. Цей ризик істотно знижується перш за все за рахунок управління матеріальним (товарним) потоком, тобто цілеспрямованої дії на операції логістичної системи для підтримання ентропії на мінімально низькому ринку (рис 4.1.)

 

Рис. 4.1.Схема взаємозв‘язку управління і страхування в логістичних системах.

Компетентне управління, здійснюване висококваліфікованим персоналом, дозволяє довести надійність логістичних операцій до величини, наближеної до одиниці. Звідси слідує, що для управління даним логістичним процесом необхідний певний об‘єм інформації, який відповідає умові:

 

де   – ентропія відповідно початкова та кінцева.

Дана обставина визначає особливо важливу роль інформації як фактору запобігання чи зведення ризику до мінімуму. Для учасників логістичного  процесу, зокрема, постачальників (продавців), споживачів (покупців), вантажовідправників та вантажоотримувачів, гуртових посередників, перевізників та ін., перш за все необхідна інформація про кон‘юнктуру ринку в цілому і про тих його сегментах, де здійснюється даний логістичний процес. Крім цього, необхідна поточна і прогнозна інформація про конкретні ситуації по траєкторії слідування даного матеріального потоку. Ризик логістичної системи як складової частини підприємництва включає наступні елементи:

комерційний ризик, який виражається у зриві поставок чи недопоставці продукції, порушення термінів поставки, невиконання фінансових обов‘язків, втрати частини доходу (прибутку) внаслідок нераціональних закупок, транспортування, зберігання і т.д.;

ризик втрати майна через несприятливі природні умови, включаючи стихійні лиха;

ризик, зумовлений розкрадання і крадіжок товарно-матеріальних цінностей, включаючи викрадення транспортних  засобів;

екологічний ризик, який виражається  в збитку навколишньому середовищу, наприклад при транспортуванні чи зберіганні  продукції;

ризик виникнення цивільної відповідальності за збиток, що наноситься юридичним і  фізичним особам в процесі логістичної діяльності;

технічний ризик, пов‘язаний з експлуатацією технічних засобів логістичної системи.

Таким чином, ризик і пов‘язаний з ними матеріальний збиток, в значній мірі можуть бути зведені до мінімуму діяльності персоналу, безпосередньо зайнятого в логістичному процесі, що не виключає, а навпаки, передбачає додаткове пряме страхування логістичних ризиків спеціалізованими страховими компаніями. В останньому випадку взаємовідносини між учасниками логістичного процесу і страховими компаніями регулюються договором страхування.

Договір страхування передбачає дві сторони: страхувальник – учасник логістичного процесу, наприклад власник товарів (вантажів) чи транспортних засобів, і страховик – юридична особа, яка приймає на себе ті чи інші ризики. Згідно договору страхування, страхувальник сплачує так звані страхові премії страховику, а останній відшкодовує збиток у випадку настання страхової події.

Треба мати на увазі, що ніяке страхове відшкодування не в стані повністю відшкодувати збиток, обумовлений тим чи іншим ризиком, бо крім прямого, неминучий і побічний збиток. Страхове відшкодування недостатньо для повної ліквідації збитку. А тому задача складається в недопустимості настання страхового випадку – рішення цієї задачі покладається на персонал, зайнятий в даній логістичні системі, оскільки логістична система функціонує як система „людина-машина”.

Таким чином, в системі страхування метою якого є забезпечення високої надійності функціонування логістичної системи, центральне місце займає управління.

В даному аспекті виявляються 2 групи факторів, які визначають ефективність управління:

1) різноманітність і ціленаправленість управлінських впливів на потоки матеріальних та фінансових ресурсів в процесі товаропросування;

2) комплекс логістичної інфраструктури, тобто система обслуговування та забезпечення процесу товаропросування.

Для реалізації вказаних груп факторів необхідно орієнтуватись на мету функціонування логістичної системи, яка повинна включати:

досягнення глобальної та локальної збалансованості попиту та пропозиції;

забезпечення конкурентоспроможності та збуту виробленої продукції;

здійснення належного матеріально-технічного забезпечення, як безпосереднє „живлення” виробництва матеріальними ресурсами;