Теоретичні та практичні аспекти проблеми формування мовленнєвого спілкування у дітей старшого дошкільного віку засобами гри-інсценізації

Ми формували комунікативні уміння під час бесід, обговорення різних ситуацій спілкування, розігрування ігрових мовленнєвих ситуацій на зразок: “Розмова з хворим товаришем”, “Що з тобою сталося? ”, “У крамниці (аптеці, перукарні, транспорті) ”, “У кого який настрій”, проведення ігрового тренінгу спілкування -“вітання”, “невербальна розминка”, “емоційний ланцюжок”, “подарунок на день народження“, “контакт очей” “незвичайна розмова“ тощо (Т. Пироженко).

Організаційно-комунікативна компетентність передбачає практичне оволодіння дітьми вербальними і невербальними прийомами вступу в мовленнєвий контакт, підтримки та розгортання діалогу, ввічливого й логічного завершення спілкування; готовність ініціювати спілкування з дорослими та однолітками; вміння знаходити співрозмовника серед однолітків, пропонувати тему розмови, спрямовувати її в потрібне русло, організовувати спілкування під час спільної діяльності, планувати й коригувати спільну практичну діяльність.

Для розвитку цього виду компетентності пропонуємо використовувати такі методи: комунікативні доручення на заняттях та в повсякденному житті; моделювання ситуацій спілкування на заняттях і в інших видах дитячої діяльності; використання природних ситуацій спілкування дорослого з дітьми і дітей між собою з навчальною метою; народні й дидактичні ігри; побудову діалогів за змістом картинки; побудову діалогів в ігрових мовленнєвих ситуаціях (“Знайомство”, “Запрошуємо до розмови”, “Запрошуємо до гри” тощо) ; розігрування міні-інсценівок за сюжетами з повсякденного життя дітей; введення у словник вихованців лексико-граматичних засобів, спрямованих на встановлення й підтримку розмови (знаєш, бачиш, скажи, кажу тобі, я думаю, ясно, зрозуміло, добре, гаразд, так, авжеж, ні-ні), зразків комунікативно значущих діалогічних форм запрошення до розмови (“Приєднуйся до нашої розмови”, “Ходи до нас”, “Розкажи нам”, “Ми говоримо про..., а ти як гадаєш? ”), вступу до розмови (“Про що ви розмовляєте? Можна приєднатися до вас? ”, “Хочете, я розповім, що я знаю про...? ”) тощо.

До методів формування мовленнєвої компетентності відносимо навчання дітей складати розповіді, діалоги; словесні дидактичні ігри; моделювання ситуацій спілкування; завдання на розв’язання комунікативно-мовленнєвих задач у навчальному й повсякденному спілкуванні.

На прикінцевому етапі дослідження були проведені контрольні зрізи за методикою, аналогічною констатувальному експерименту. Одержані результати аналізувалися й зіставлялися з результатами констатувального експерименту. Так, в мовленні дітей відбулися позитивні зміни. Якщо до навчання (на початок експерименту) на високому рівні показник становив 20%, то на прикінцевому етапі ці результати становили відповідно 30%.

Середній рівень також зазнав змін: прикінцевий етап 60%, (констатувальний етап 50%). Певна кількість дітей залишилась на тому ж середньому рівні, але зменшився відсоток дітей на низькому рівні: констатувальний етап – 30%, прикінцевий – 10%.

 

Рис. 2.2 Порівняльні показники рівнів сформованості мовленнєвого спілкування дітей старшого дошкільного віку на констатувальному та прикінцевому етапах дослідження

 

Отже, засобом розвитку комунікативних умінь дошкільників виступили ігри-інсценізації, оскільки саме саме через них діти засвоюють зразки красивого правильного образного мовлення, різні форми мовленнєвих еталонів, опановують культуру мовлення. Формування мовленнєвого спілкування дітей старшого дошкільного віку в іграх-інсценізаціях включала накопичення мовленнєвих еталонів з художніх творів, необхідних для формування комунікативних умінь, відтворення їх через театралізацію, а також активізація мовленнєвого спілкування в іграх-інсценізаціях з уживанням образних літературних висловів.

 

 

Отже, від народження і до семи років виникають і розвиваються чотири форми спілкування дитини з дорослим: ситуативно-особистісна, ситуативно-ділова, позаситуативно-пізнавальна, позаситуативно-особистісна.

Ситуативно-ділова форма найтиповіша для дошкільного дитинства. Наприкінці дошкільного віку виникає вища форма спілкування дитини з дорослим – позаситуативно-особистісна, у деяких дітей складається нова форма спілкування – позаситуативно-ділова. Дитина зосереджується на соціальному оточенні, світ людських проблем починає приваблювати її більше, ніж навколишній світ.

У старших дошкільників виникають різні мотиви спілкування: від ситуативно-ділових до найскладніших пізнавальних і особистісних. Провідним мотивом спілкування стає особистісний.

Мовленнєве спілкування дітей відбувається у процесі формування комунікативно-мовленнєвої діяльності. Змістовий бік її розвитку пов'язаний з формуванням когнітивно-комунікативної, орієнтувально-планувальної, організаційно-комунікативної, мовленнєвої, комунікативно-діяльнісної компетенцій.

Для розвитку в старших дошкільників потреби в мовленнєвому спілкуванні ми використали такі методи і прийоми: комунікативні доручення на заняттях та в повсякденному житті; ранкові привітання; бесіди вихователя з дітьми та організація їх мовленнєвого спілкування; створення проблемних ситуацій; розігрування художніх творів у формі діалогу; ігри-драматизації, сюжетно-рольові ігри, підготовка і проведення свят, розваг, днів народження; моделювання ситуацій спілкування на заняттях та в інших видах діяльності, організація спілкування між дітьми різного віку; створення в групі доброзичливої атмосфери, налагодження вихователем емоційно-особистісних стосунків з кожною дитиною, індивідуальний підхід до дитини у процесі мовленнєвого спілкування (навчального й повсякденного) ; використання природних ситуацій спілкування дорослого з дітьми і дітей між собою з навчальною метою; народні й дидактичні ігри; побудову діалогів за змістом картинки; побудову діалогів в ігрових мовленнєвих ситуаціях.

Старші дошкільники вже оцінюють партнера по спілкуванню за різноманітними якостями – діловими, особистісними, пізнавальними. Гострий інтерес до однолітків у них виражається у формі активного наслідування, конкурентного ставлення. Діти починають оцінювати себе з точки зору інших людей, навчаються ніби з боку аналізувати свої дії та приймати рішення, враховуючи можливу реакцію на них партнерів, частіше намагаються показати одноліткам, що вони вміють робити, пишаючись власними досягненнями.

Наприкінці дошкільного віку в багатьох (але не в усіх) дітей складається нова форма спілкування – позаситуативно-ділова. Вони повідомляють одне одного, де були й що бачили, діляться планами чи уподобаннями, розповідають про своїх батьків та друзів,