Теоретичні засади теорії і практики, аналіз форм та методів музичного виховання у Світовій культурі

Більше п’ятдесяти років тому Сузукі оцінив важливість того факту, що діти у всьому світі легко опановують рідну мову, і почав застосовувати основні принципи розвитку мовлення у навчанні музиці. До них належать: постійне повторення, слухання, батьківська підтримка і відповідальність. Взагалі, роль батьків важко переоцінити – це найкращі вчителі. (деякі батьки спеціально навчаються грі на скрипці, щоб грати маляті-так дитина швидко зрозуміє, що від неї чекають). Батьки ходять з дитиною на урок і регулярно займаються з нею вдома.

Ранній початок занять дуже важливий, адже перші роки життя дитини – це критичний час для розвитку розумових процесів і координації м’язів. Перші роки, коли відбувається набування навичок рідної мови і слух у дитини знаходиться на вершині активності – це ідеальний час, щоб розвинути музикальність. Слухання музики повинно початися при народженні, а формальне навчання – в 3-4 роки, хоча насправді, запізно ніколи не буває. Дитина росте і розвивається у мовному середовищі. Чому б не зробити музику таким же навколишнім дитини? Можна брати малятко на концерти, а потім слухати знайому музику вдома – дитина легко її запам'ятає. Таким чином, відбувається абсорбування музичної мови на рівні з рідною. При розвитку мовних навичок дитина не відмовляється від них у подальшому розширенні словникового запасу – так і в музичному розвитку, учні повторюють вже вивчені твори, поступово використовуючи нові навички і прийоми. І подальше введення нових технічних і музичних концепцій в контексті знайомих творів значно спрощує цей процес. Як і в мовному розвитку, будь-яке бажання і спроба дитини отримати нові знання, будь-яке питання повинно бути нагороджене відвертою похвалою і підтримкою. Кожна дитина унікальна, вона йде своїм темпом, маленькими кроками долає великий і важкий шлях пізнання і вдосконалення майстерності. Спільне вдосконалення – запорука радості і задоволення всіх – дітей, батьків, педагогів. Атмосфера співпраці, радості за успіхи інших дітей також складають частину метода Сузукі. Для кожного інструменту доктор Сузукі підібрав репертуар, за допомогою якого можна обережно і послідовно розвивати як музикальність дитини, так і набувати технічні навички. При цьому існує постійний стимул: слухаючи більш технічно вдосконалену і важку гру своїх старших товаришів, діти намагаються швидше досягти їх рівня. Відомо, що дітей радять вчити читати в той момент, коли вони в достатній мірі зможуть розвинути мовні навички. Так і в методі Сузукі дуже велике значення приділяється донотному періоду навчання: в цей час дитина намагається досягти правильної постановки рук, точної інтонації, красивого звучання, закінченості музичних фраз. Багаторазові повторення, направлені на точність самовираження і розкриття змісту музики, а не на заучування певної мелодії, дають більш ефективне становлення і закріплення технічних навичок. Загальноосвітня школа приділяє велику увагу музичному навчанню за допомогою ритміки, вокальних, інструментальних вправ і слухання музики. Головною метою музичного виховання є набуття знань і навичок, що допоможуть учням орієнтуватися в музичній творчості, на певному рівні виконувати твори національних та зарубіжних композиторів. У першому класі учні займаються музикою тричі на тиждень, з другого по восьмий – двічі, у дев’ятому – один раз на тиждень. Заняття проводять, як правило, кваліфіковані педагоги-музиканти, які мають середню, а найчастіше – вищу освіту.

Японські дитячі пісні поділяються на традиційні і сучасні. До традиційних належать: колискові, сценічні, святкові пісні. З давніх-давен, в піснях для маленьких дітей співалось про те, як стрибають через мотузочок, пускають повітряного змія, колисають кішку, грають в піжмурки.

В ході руху за нові дитячі пісні, яке почалось в кінці першої світової війни, з’явилось багато пісень, які відображають радість дитинства. Популярні письменники і поети створювали в той період багато чудових пісень. Спогади письменників про власне дитинство були улюбленими темами тих сучасних дитячих пісень. Сьогодні поети і композитори створюють для дітей такі пісні, в яких більше уваги приділяється почуттям і прагненням самих дітей.

Реставрація Мейдзі (1868) вивела Японію з феодальної ізоляції і відкрила нову еру в музичному мистецтві держави. В ті дні західна музика інтенсивно проникала особливо в суспільну освіту, виступаючи як частина поміркованих зусиль, направлених на те, щоб модернізувати державу. Для того, щоб підтримувати музичну освіту, в 1880р. було започатковано Інститут по музичному дослідженню, а також видані перші посібники з музики, які з’єднували музичний стиль з японським. Інструментальна музика Заходу розповсюджувалась в ті роки за допомогою концертів, які організовувались військовими оркестрами армії і флоту, завдяки співробітництву з такими іноземними державами, як Великобританія, Франція і Німеччина.

Що стосується підготовки професійних музикантів,