Теоретичні засади теорії і практики, аналіз форм та методів музичного виховання у Світовій культурі

За результатами ознайомлення з досягненнями китайських дітей у галузі мистецтв (живопис, каліграфія, інструментальна та вокальна музика, танець) спеціалісти з художньої освіти та виховання виявили інтерес до низки проблем, зокрема щодо питань раннього художнього розвитку дитини, мети, методів освіти та навчання мистецтвом, а також інфраструктури естетичного виховання. У рамках шкільної реформи Китаю середини 80-х років ХХ ст. мистецтво було визнане складовою навчальної програми. Отже, до «трьох категорій доброчинності» (моральна, інтелектуальна та фізична), відповідно до якої китайські педагоги здійснювали навчання, додалася четверта – «культурна». Розгляд культурних практик сучасного Китаю вимагає звернення до специфічних особливостей національного менталітету китайців. Формування стереотипів поведінки населення Китаю відбувається на підставі давньої традиції, пов’язаною з символікою чисел.

Особливу роль у формуванні специфічного китайського менталітету відіграє китайська писемність – своєрідний різновид мистецтва, який забезпечує культурну єдність «крізь простір та час», оскільки ієрогліфи доступні вченій людині незалежно від діалекту та від того, чи жив він у ІІІ ст. до нашої ери, чи живе в сучасний час. Аналогічний за методами підхід спостерігається в галузі музичного виховання. Головний акцент китайські викладачі роблять на засвоєнні учнями технічних навичок та регламентованого репертуару [4, C. 5].

Поряд з активним вивченням китайцями західної музики в країні постійно розвивається національна музична традиція, яка передається через сім’ю, школу, вищу школу. Жорсткою та незмінною залишається технологія виготовлення музичних інструментів, які створюються на підставі восьми вихідних матеріалів. Необхідно зазначити, що система традиційної китайської нотації надзвичайно важка та складна, її засвоєння вимагає багаторічної підготовки. Рівень якості професійної підготовки китайських музикантів яскраво виявляється на міжнародних конкурсах, де вони дедалі частіше стають лауреатами. «Середні» студенти консерваторії КНР вражають фахівців технічною підготовкою, «цікавою інтерпретацією класики» [3, C. 40].

При цьому улюбленими західними інструментами китайців є фортепіано та скрипка.

 

Висвітлення матеріалу поданого у попередніх розділах дає можливість зробити порівняльний аналіз музичної освіти в Японії та Україні.

Загальноосвітня школа приділяє велику увагу музичному навчанню за допомогою ритміки, вокальних, інструментальних вправ і слухання музики. Головною метою музичного виховання в Японії є набуття знань і навичок, що допоможуть учням орієнтуватися в музичній творчості, на певному рівні виконувати твори національних та зарубіжних композиторів. Навчання музиці може починатися в досить ранньому віці, у дитячих садочках, що працюють за системою відомого японського скрипаля й педагога Шініці Сузукі, педагогічна концепція якого ґрунтується на ідеї сенситивності раннього дошкільного періоду для емоційного та чуттєвого розвитку дитини. Його підхід базувався на принципі, що «музикальність – це не вроджений талант, а здатність, яка може бути розвинута. Будь-яка дитина, яку навчають належним чином, може стати музикальною – це не важче, ніж навчитися говорити рідною мовою. Потенціал кожної маленької дитинки неосяжний».

Українські засади музичного виховання дуже схожі з японськими. Заняття музикою сприяють загальному розвитку особистості дитини. Взаємозв'язок між усіма сторонами виховання складається в процесі різноманітних видів і форм музичної діяльності. Емоційна чутливість і розвинений музичний слух дадуть змогу дітям в доступних формах відгукуватися на добрі почуття і вчинки, допоможуть активізувати розумову діяльність і, постійно вдосконалюючи рухи, розвинути фізично. Д. Б. Кабалевський – видатний український педагог вважав, що музика і пов’язана з нею діяльність можуть визвати в дитині особливу потребу, бажання спілкуватися з нею, а по мірі можливості і «розмислювати» в ній.

 

Отже, у результаті вивчення теорії та практики художньої освіти та виховання у Японії можна зробити висновок, що для передання традицій від одного покоління до іншого, з чим пов'язані цілі естетичного виховання у Японії, існує ієрархічна система соціалізації особистості. Термін «естетичне виховання» перекладається з китайської як «виховання красою». Для японця краса – суть мистецтва. Тому, на їхню думку, продукт «художньої творчості» повинен бути красивим. Відтак, в основі життєустрою країн Сходу лежить художнє світосприйняття. Зокрема, вся життєдіяльність особистості в Японії підпорядковується збереженню, засвоєнню та впровадженню у повсякденне життя власних багатовікових традицій. Життєва та творча сила японської культури засобами художнього виховання передається підростаючому поколінню, естетизує їхню свідомість, сприяє формуванню основних якостей національного характеру, впливає на позитивне і відповідальне ставлення до справи та оточуючих людей, визначає комплекс цінностей і психологічні пріоритети.

Проаналізувавши науково-педагогічну та методичну літературу, можемо зробити висновки, що музичне мистецтво – яскравий та незамінний засіб формування цілісної особистості дитини. Музика володіє своєю «мовою».

Важливо не просто навчити дитину виразно, чисто співати, рухатись під музику. Музика і пов’язана з нею діяльність можуть визвати в дитині особливу потребу, бажання спілкуватися з нею, а по мірі можливості і «розмислювати» в ній. Музично-естетичне виховання в Україні являється не самоціллю, а засобом всебічного, гармонійного розвитку особистості. У процесі музичного виховання особливо успішно формуються моральні якості дитини.

Теорію і практику музичного виховання у Світовій культурі досліджували багато вчених, педагогів, професорів. Проте, можна виділити найяскравіших, які досліджували розвиток музичної освіти: в Україні Д. Кобалевський, в Японії – Ш. Сузукі. Однак, проаналізувавши наукову та науково0педагогічну літературу, порівнявши музичне виховання в освітніх системах різних країн, можемо сказати, що і на сучасному етапі розвитку музичного навчання, ще не створено єдиних, доцільних, чітко визначених форм і методів навчання дітей музиці, як в Україні, так і в країнах Сходу.

1. Акутагава Л. Р. Новели: Пер. з яп. / Вступить. стаття А. Стругацкого; Коммент. В. Гривнина, Н. Фельдмана. – М. : Худож. літ. 1989.
2. Вища і середня школа за кордоном. – М., 1991. – 16 с.
3. Михайлова Ю. Д. Традиційна система соціалізації дітей в Японії / Ю. Д.
4. Михайлова І. О. Традиційні форми виховання дітей и підлітків у народів Східної і Південно – Східної Азії. – М., 1983. – С. 89-110.
5. Тавровський Ю. В. Загадки “японського духу» / Ю. В. Тавровський. – М. : Сов. Россия, 1989. – 126 с.
6. Троєльнікова Л. О. Художнє виховання в початковій і середній школі Японії як інтегральна складова загальнонаціональної системи неперервної художньої освіти. – С. 258.
7. Троєльнікова // Київське музикознавство: Культурологія та мистецтвознавство. – 2004. – Вип. 16. – С. 254-266.
8. Троєльнікова Л. О. Роль сім’ї в художній освіті підростаючого покоління Японії / Людмила Троєльнікова // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. – 2004. – Вип. 13. – С. 211-216.
9. Дьюи Дж. Психологія и педагогіка / Джон Дьюи. – М. : Лабиринт, 1999. – 190с.
10. Елманова В. К. Высшее образование за рубежом / Валентина Константиновна Елманова. – Л. : ЛГУ, 1989. – 48 с.
11. Завьялова О. И. Токио и токийцы: будни, выходные, праздники / Ольга Исааковна Завьялова. – М. :. -Наука, 1990. -154 с.
12. Рапопорт К. П. Японская школа на пороге перемен / К. Рапопорт // За рубежом. – 1990. – № 12. – С. 14-15.
13. Михайлова Ю. Д. Традиционная система социализации детей в Японии / Ю. Д. Михайлова // 1991. – № 2. – С. 48-52.
14. Ветлугіна Н. А. Методика музичного виховання дітей в дитячому садку Київ « Вища школа» 1978. – 254с.
15. Гофмейстер Г. П. Природа и музика как средство эстетического воспитания дошкольников. – М., Издв-во Апн Рсфср, 1962, с. 51
16. Иова Е. П. Эстетическое воспитание детей средствами музыки. М., Просвещение, 1964, 78с.
17. Кабалевский Д. Б. Идейные основы музыкального воспитания. М., Советский композитор, 1973, 123с.
18. Кордон М. О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 579 с.
19. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб. / Галина Мєднікова,. – К. : Знання, 2002. – 214 с.
20. Мистецтво країн Сходу / Під ред. Р. С. Василевського. – М. : Просвітництво, 1986.
21. Олійник Т. С. Українська та зарубіжна культура: Навч. -метод. посібник для студ. з англ. мовою вик-ладання/ Т. С. Олійник, Н. В. Джугла; М-во освіти і науки України, Тернопіль. держ. пед. ун-т ім. В. Гнатюка, М-во охорони здоров'я України, Тернопіль. держ. мед. академія ім. І. Я. Горбачесвського. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 100 с.
22. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т; Донецька державна академія управління; Ред. К. В. Заблоцька. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. – 368 с.
23. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн, Олександр Се-машко та ін. ; Ред. М. М. Закович. – 3-є вид., випр. і доп.. – К. : Знання, 2002. – 557 с.
24. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (Київ). – Харків: Одіссей, 2006. – 374 с.
25. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Роман Вечірко, Олександр Семашко, Володимир Олефіренко, ; М-во освіти і науки України, КНЕУ. – Київ, 2003. – 367 с.