Тривожність та сором’язливість у підлітковому віці

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані в роботі практичного психолога освітніх установ з метою діагностики і психокорекції тривожності і сором'язливості, при курсовій підготовці вчителів, психологів, складанні корекційних програм по роботі із сором'язливістю і тривожністю, консультуванні учасників освітньо-виховного процесу. 

 Структура роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, психокорекційної  програми, методичних рекомендацій, списку джерел, додатків. 

Список літератури включає 59 найменувань.

Обсяг роботи 74 сторінки, із них –  70 сторінок основного тексту.

Робота проілюстрована діаграмами,  таблицями.

 

Ситуації особистісного розвитку в підлітковому віці

Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються у підлітків з дорослими людьми й однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту і здібностей. В усьому цьому полягає перехід від дитинства до дорослості. Організм дитини починає швидко перебудовуватися і перетворюватися в організм дорослої людини. Центр фізичного і духовного життя дитини переміщається з будинку в зовнішній світ, переходить у середовище однолітків і дорослих. Відносини в групах однолітків будуються на більш серйозних, чим розважальні спільні ігри, справах, що охоплюють широкий діапазон видів діяльності, від спільної праці над чим-небудь до особистого спілкування на життєво важливі теми.[7]    

Саме у підлітковому віці набуває інтенсивного розвитку–спілкування з однолітками,тому що з його  допомогою, йде  становлення і розвиток контактів  між собою, який включае в себе обмін інформацією, пошук єдиної стратегії взаємодії, сприймання і  розуміння іншої людини. [24 С.244] Це положення базується на принципі єдності спілкування і діяльності, яке дає можливість припустити, що будь-які форми спілкування є специфічні форми спільної діяльності однолітків. Саме це положення дозволяє класифікувати специфічне для педагогічного процесу спілкування як форму спільної навчальної діяльності суб’єктів.

Проблема слова, мовлення, ораторського мистецтва має, як відомо, давню (понад двадцяти віків) історію. Багато важливих питань цієї проблеми було розглянуто ще Ціцероном. Однак, спілкування – проблема недостатньо розроблена в наш час. Якщо в Стародавній Греції і Стародавньому Римі ораторське мистецтво вивчалось в рамках риторики, еврістики і діалектики, то в наш час проблема мовного спілкування, вивчається вже з точки зору цілого ряду наук: соціальної психології, загальної психології, філософії, соціології, соціо-лінгвістики, психолінгвістики, педагогіки і педагогічної психології,  кожна з яких розглядає ту чи іншу сторону. 

Тривалий час спілкування вивчалося лише в контексті комунікативної функції мови. Однак, на думку таких дослідників як А.Г.Андрєєва, О.О.Брудний, О.М.Леонтьєв та ін. спілкування виконує і такі функції як інтерактивну, перцептивну, функцію самовираження і ін. 

Психологія спілкування по Леонтьєву–це такий розділ загальної психології, предметом якої є психологічна специфіка процесів спілкування, яка розглядає їх під кутом зору взаємовідносин особистості і суспільства. [24]

Обмежуючи предмет психології спілкування, ми можемо виділити (за Б.Ф.Ломовим) такі основні проблеми:

А) психологічні функції спілкування у підлітків;

Б) формування та функціонування механізмів і засобів спілкування в їх залежності від функцій спілкування, від особливостей особистості і від інших психологічних факторів;

В) взаємовідносини спілкування з іншими аспектами психічного життя підлітка і особливостями його особистості. [27]              

Однією із найцікавіших (і в той же час достатньо характерних) серед моделей комунікації, розроблених

зарубіжною психологією, є модель Л.Тайєра. Він пропонує ввести три основні “координати” спілкування:

1 – комунікативні здібності,

2 – базові процеси,

3 – рівень комунікативного аналізу. 

Автор розділяє здібності  на “стратегічні” і “тактичні”, тобто здатність і вміння промовця зрозуміти комунікативну ситуацію і здібності, які забезпечують для нього безпосередню можливість вступу в успішну комунікацію. “Базові процес” автор поділяє на чотири рівня - це “виробництво” спілкування, “розповсюдження” або “передача” інформації, дій, почуттів, їх “засвоєння” і “переробка”. Рівні аналізу такі: “комунікативна система”, “організаційний рівень”, “міжособистісний” і “внутрішньоособистісний” рівень. Ця система, як бачимо, дає можливість більш чітко визначити предмет психології спілкування: це здійснення аналізу на “внутрішньоособистісному” і “міжособистісному” рівнях.

Якщо аналіз “базових процесів” несе на собі печатку позитивістського підходу, так розповсюдженого в американських теоріях комунікації, то виділення цих двох видів “здібностей” має певний психологічний зміст. Де “стратегічні здібності”–це і є такі навички і вміння, які обумовлюють адекватність  фази. Відповідно “тактичні здібності” – це навички і вміння власне мови, переходу від мовного наміру і мовного планування до здійснення мовного спілкування однолітків.

У дослідженнях вітчизняних психологів в цій галузі зупинимось на двох важливих наукових працях В.Н.Парфенова і Б.Д.Паригіна. Так В.Н.Парфенов виділяє в змістовній структурі спілкування підлітків чотири моменти:  1) зв’язок, 2) взаємодія, 3) пізнання, 4) взаємостосунки.

Функція зв’язку заключається в передачі різної інформації: довідкової, регулятивної, афективної за своїм основним значенням.

Під взаємодією розуміють процес колективної діяльності однолітків, націленої на виконання спільної задачі. Пізнання-процес сприйняття і інтерпретації їх поведінки і його усвідомлення з метою розуміння особистісної сутності. 

Відокремлюються чотири загальні аспекти вивчення проблеми спілкування.

Комунікативний аспект включає вивчення різноманітних шляхів  пошуку зв’язків між однолітками, як засобів спілкування.