Тривожність та сором’язливість у підлітковому віці

У підлітковому віці продовжується процес формування і розвитку самосвідомості дитини. На відміну від попередніх вікових етапів він так само, як і наслідування, змінює свою орієнтацію і стає спрямованим на свідомість людиною своїх особистісних особливостей. Удосконалювання самосвідомості в підлітковому віці характеризується особливою увагою дитини до власних недоліків. Бажаний образ "Я" у підлітків звичайно складається з значущих для них достоїнств інших людей. [5]

Становлення особистості містить у собі також становлення щодо стійкого образа "я", тобто цілісного уявлення про самого себе. Образ "я" (іноді його називають також "поняття "я" чи "я-концепція") складне психологічне явище, що не зводиться до простого усвідомлення своїх якостей або сукупності самооцінок. Питання "хто я такий?" має на увазі не стільки самоопис, скільки самовизначення: "Ким я можу і повинний стати, які мої можливості і перспективи, що я зробив і ще можу зробити в житті?" Hа це питання важко відповісти "об’єктивно", тому що кожна людина, у залежності від контексту і ситуації, "бачить", точніше, "конструює" себе по-різному. 

Образ "я"– не просто відображення (у формі уявлення чи поняття) якихось об'єктивно даних і не залежних від ступеня своєї усвідомленості властивостей, а соціальна установка, відношення особистості до самої себе, що включає три взаємозалежних компоненти: пізнавальний–знання себе, уявлення про свої якості і властивості; емоційний–оцінка цих якостей і зв'язане з нею самолюбство, самоповага і тому подібні почуття і поведінковий–тобто практичне відношення до себе, похідне від перших двох компонентів. [4]

Психологічні дослідження цієї проблеми зміни образа "я" з віком йдуть по декількох напрямках. Насамперед вивчаються зрушення в змісті образа "я" і його компонентів які якості зізнаються краще, як змінюються з віком рівень і критерії самооцінок, яке значення надається зовнішності, а яке розумовим чи моральним якостям тощо. Далі, досліджується ступінь його вірогідності й об'єктивності. Hарешті, просліджується зміна структури образа "я" у цілому ступінь його дифференцийованості (когнітивної складності), внутрішньої послідовності (цілісності), стійкості (стабільності в часі), суб'єктивної значимості, контрастності, а також рівень самоповаги. По всіх цих показниках перехідний вік помітно відрізняється як від дитинства, так і від дорослості; у цьому полягає межа відношень між підлітком і юнаком. [5]

Перевірку адекватності самооцінювальних суджень ускладнюють розбіжності в об'єктах і способах самооцінки. В одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань з фактичними результатами діяльності: спортивними досягненнями, шкільними оцінками, даними тестування. В інших випадках самоооцінка порівнюється з оцінкою іспитуємого оточуючими людьми (учителями, батьками), що виступають як експерти. Так само, до речі, формуються самооцінки й у повсякденній свідомості: я вирішив важку задачу–виходить, я розумний; я подобаюся навколишнім – виходить, у мене приємна зовнішність. 

Сам процес оцінювання має різні функції. З одного боку, самооцінка це когнітивний (пізнавальний) процес: для успішної діяльності індивід зацікавлений в об'єктивному знанні себе і своїх якостей. З іншого боку, самооцінка часто служить засобом психологічного захисту: бажання мати позитивний образ "я" нерідко спонукує індивіда перебільшувати свої достоїнства і применшувати недоліки. Співвідношення цих двох функцій і їхня вікова динаміка дотепер не зовсім ясні. Суперечливі й емпіричні дані, що відносяться до юнацтва. 

У загальному і цілому адекватність самооцінок з віком, очевидно, підвищується. Самооцінки дорослих по більшості показників більш реалістичні й об'єктивні, чим юнацькі, а юнацькі більш об'єктивні, чим підліткові. Позначається більший життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань. [22]

Чим важливіше для особистості оцінювана властивість, тим імовірніше включення в процес самооцінки механізмів психологічного захисту. За даними Я. Л. Коломинського, старшокласники, що “відштовхуються” однолітками, схильні перебільшувати свій груповий статус, бачити своє положення в колективі більш сприятливим, чим воно є насправді. 

Психологи воліють вивчати вікову динаміку не окремих самооцінок, а структури образа "я" у цілому. 

Судячи з наявних даних, когнітивна складність і диффеpенційованність елементів образа "я" послідовно зростають від молодших віків до старших, без помітних перерв і криз. Дорослі розрізняють у собі більше якостей, чим юнаки, юнаки більше, ніж підлітки, підлітки більше, ніж діти; росте й узагальненість усвідомлюваних якостей, причому це тісно пов'язано з розвитком інтелекту. 

Як уже не раз підкреслювалося, становлення особистості і психічний розвиток протікають у різних людей по-різному. 

Серйозне вивчення психології статевих розбіжностей тільки ще починається, і емпіричні дані дуже суперечливі. Щодо розумових здібностей вірогідно встановлено, що дівчинки перевершують хлопчиків у словесно-мовній діяльності: у дитинстві дівчинки раніш починають говорити, потім статеві розбіжності начебто згладжуються, але приблизно з 11 років дівчинки знову помітно випереджають хлопчиків, причому це випередження продовжується до закінчення середньої школи, а можливо і довше. Хлопчики, починаючи з підліткового віку, перевершують дівчинок у розв’язанні просторово-зорових задач і в математичних здібностях (тут їхня перевага виявляється, починаючи з 12-13 років). Однак багато інших припущень, що повсякденна свідомість схильна вважати самоочевидними, не витримують експериментальної перевірки. Hеможна, наприклад, вважати доведеною думку, що дівчинки перевершують хлопчиків у механічному запам'ятовуванні і виконанні простих, одноманітних задач, тоді як хлопчики краще справляються з задачами, що вимагають більш складних міркувань і пригнічення раніше засвоєних реакцій. Hе доведено і те, що мислення хлопчиків більш "аналітичне", значимих статевих розбіжностей у стилі розумової діяльності психологи поки не знайшли. [14]

Великі розбіжності існують