Українська електротехнічна термінологія (словотвірний аспект)

Результати дослідження були апробовані також у процесі викладання навчальної дисципліни “Науковий стиль” для студентів Криворізького технічного університету.

Публікації. Матеріали дисертаційної роботи опубліковано в 4 статтях, усі в фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (250 найменувань). Повний обсяг дисертації – 171 сторінка.

 

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проблеми, сформульовано мету, завдання дослідження та методи аналізу, визначено об’єкт та джерельну базу роботи, новизну, теоретичну та практичну значущість дисертації.

У першому розділі “Спеціальна лексика української мови як об’єкт лінгвістичного дослідження” вивчено процес зародження та формування української електротехнічної термінології, розмежовано періоди її розвитку, проаналізовано писемні джерела, в яких зафіксовані електротехнічні терміни.

Перший підрозділ “Спеціальна лексика та її місце в лексичній системі української мови” присвячено аналізу лексики спеціальної комунікації, до якої належать терміни, номенклатура та професіоналізми, розглянуто співвідношення між поняттями “термінологія” та “номенклатура”. У підрозділі відзначено здобутки мовознавців у вивченні окремих терміносистем, витлумачено термін “мова спеціального призначення”.

У другому підрозділі “Термін як елемент спеціальної лексики української мови” подано характеристику терміна, визначено його диференційні ознаки: системність, тенденція до однозначності в межах термінологічного поля, відсутність експресії, наявність точної дефініції, стилістична нейтральність.

У термінознавстві одним із актуальних питань є виділення терміна з-поміж суміжних категорій спеціальної лексики. Термін є одиницею мови, яка виражає поняття науки, техніки та інших спеціальних галузей, він є невід’ємною частиною лексичної системи природної мови, сприяє виконанню її пізнавально-інформативної функції, пов’язаної з фіксуванням і збереженням нагромаджених людством знань. Систему термінів нерідко називають термінологією. Термінологію витлумачують як науку про терміни, частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну лексику, систему позначень наукових і професійних понять будь-якої галузі знань.

У третьому підрозділі “Місце електротехнічної лексики в системі технічної термінології” виділено та охарактеризовано основні періоди її розвитку:

І період – кінець ХІХ – початок ХХ ст. Українська електротехнічна термінологія почала формуватися в 90-х рр. ХІХ ст. – час появи електрики на українських землях, спочатку в Західній Україні, яка була ближчою до надбань європейської техніки. На початку ХХ ст. ця термінологія вже могла на належному рівні обслуговувати електротехнічну справу. Це засвідчують праці І. Пулюя та інших фахівців.

ІІ період – 20-30-ті роки – 80-ті роки ХХ ст. У цей час вся робота ґрунтувалася на дослідженнях українських лінгвістів та фахівців інших галузей знань, що об’єдналися навколо Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Правописно-термінологічна комісія, організована в 1919 р. у складі Української Академії наук, поставила роботу на вищий науковий рівень. Пізніше цю справу продовжив Інститут української наукової мови (ІУНМ) Академії наук, працівники якого уклали і видали протягом 1923-1930 рр. понад 20 словників з різних галузей знань. Із 1935 до 1957 року ІУНМ над проблемами термінології не працював. Відродження термінологічної справи припадає на кінець 50-х – початок 60-х рр. зі створенням Словникової комісії. Діяльність, розпочату цією комісією, успішно продовжує Комітет наукової термінології, створений у 1978 році.

ІІІ період – з 90-х років ХХ ст. Для сучасного етапу розвитку електротехнічної термінології характерні процеси відродження українського термінотворення та створення українських державних стандартів.

Четвертий підрозділ “Шляхи поповнення електротехнічної терміносистеми” присвячено аналізу іншомовних термінів та шляхів їх входження до електротехнічної терміносистеми.

Найбагатша лексичними ресурсами мова не може задовольнити потреб науки в номінації своїх понять. Відсутність власних номінативних засобів спричиняє появу в мові запозичень, що є одним з активних джерел поповнення різних терміносистем.

Електротехнічна термінологія неоднорідна за своїм походженням. До її складу входить як питома українська лексика, так і запозичення.

У середині ХІХ ст. з’являється багато перекладних праць, які заклали основи української наукової електротехнічної термінології. Її становлення тісно пов’язане з науковою діяльністю І. Пулюя.

Термінологія – це той лексичний пласт, в якому найбільш виразно виявляються міжмовні контакти. У різний час електротехнічна термінологія поповнювалася за рахунок грецьких, латинських, німецьких та французьких запозичень.

Найбільшу кількість запозичень (22%) становлять латинізми, які з’явилися в українській мові в 60-70-х рр. ХІХ ст., напр. : адаптер, детектор, трансформатор, модулятор.

Із грецької мови запозичені назви приладів, пристроїв та процесів, що становлять 19%: гетеродин, магніт, п’єзоелектрика, реостат, синхронізація. Ці електротехнічні терміни з’явилися в 50-70-х рр. ХІХ ст.

В українській мові функціонує ціла низка електротехнічних термінів, запозичених не безпосередньо з мови-джерела, а через іншу мову. Переважна більшість таких термінів (близько 12%) має греко-латинське походження, зокрема: амплітрон, ігнітрон, тахогенератор, феромагнетизм тощо.

Важливу роль у мові науки та техніки відіграють міжнародні терміноелементи. З них легко побудувати терміни тоді, коли з національних терміноелементів зробити це не вдається. Серед латинських словотворчих компонентів, характерних для української електротехнічної термінології, варто виділити такі: de (демодулятор), ferrum (феромагнетики), re (реактор), ultra