Українська загальноосвітня середня школа в період визвольних змагань (1917-1920 рр.)

Нами встановлено, що українське організоване вчительство доклало значних зусиль для подолання опору українізації освіти проросійських учительських кіл. Протистояння ВУС і Всеросійського учительського союзу з цього питання виливались у чисельні дискусії на сторінках періодичних видань того часу. Журнал “Вільна українська школа” – друкований орган ВУС – став рупором, що пропагував ідею української національної освіти, висвітлюючи на своїх сторінках урядову політику в галузі освіти, її впровадження на місцях, здобутки і труднощі української національної школи взагалі та її середньої ланки зокрема.

Завдяки зусиллям української громадськості серед учительського загалу, за допомогою українських учительських курсів та публікацій в українській пресі, поступово створився прихильний до українського руху настрій, розширилось коло прихильників української національної освіти. Боротьба за українську школу і відстоювання прав українського вчительства, влаштування бібліотек, організація лекцій, бесід, екскурсій, з'їздів на кошти спілки, складання українських підручників і розробка програм для нової школи, видання журналів, газет, захист економічних та правових інтересів учительства, грошові допомоги, організація відпочинку та лікування, юридична допомога для захисту правових інтересів членів ВУС – ось основний перелік напрямків діяльності спілки.

В часи денікінщини, коли саме існування української середньої школи було під загрозою, українська громадськість врятувала власну національну школу від руйнування. ТШО знову перебрало на себе не тільки функції управління національною освітою, а й матеріального утримання шкіл, які були позбавлені державного асигнування.

Отже, передові кола української інтелігенції, зорганізовані в різного роду суспільні організації, були ідейними натхненниками і творцями української національної освіти початку ХХ століття. Без їх творчої праці, без їх боротьби, без їх віри українські національні уряди не мали б тієї основи, на якій постала українська загальноосвітня середня школа.

У четвертому розділі “Українські гімназії як основна ланка закладів середньої освіти” розкриваються проблеми становлення українських гімназій як основного типу загальноосвітніх середніх шкіл, відображено складність їх відродження під час військово-революційних подій на прикладах конкретних навчальних закладів.

У роботі визначено проблеми, які постали перед новоутвореними українськими середніми школами. Це відсутність власних помешкань, приладдя, українських підручників, нових навчальних програм, завершеного плану побудови єдиної школи, постійна зміна законодавчої бази в галузі освіти. Ці проблеми поступово вирішувались зусиллями адміністрації шкіл, учительства, громадськості, урядових освітніх органів. Вирішувалась проблема забезпечення шкіл українськими підручниками, авторами яких були відомі освітні діячі такі, як С. Черкасенко, С. Чепіга, І. Огієнко, Н. Шульгіна-Іщук та ін. Введення українознавчих дисциплін вимагало зміни навчальних планів. Тож тимчасові навчальні плани українських гімназій на 1918-1919 н. р. об'єднували навчальні плани чоловічих і жіночих гімназій (так як більшість українських гімназій були змішаними), враховуючи збільшення годин за рахунок викладання української мови та літератури, історії та географії України. Крім того, шкільній адміністрації дозволялось вносити вмотивовані зміни у розклад годин, що давало змогу коригувати й відшліфовувати ці плани. В українських школах почали зароджуватись певні традиції, які відрізняли їх від інших загальноосвітніх учбових закладів і лягали в основу системи національного виховання, яка розроблювалась. Поступово змінювалося ставлення широкого громадського загалу до української школи. На зміну уявленням про українську школу, як школу сільську, “малоросійську” приходило розуміння, що українська загальноосвітня середня школа не тільки мала право на існування, а й повинна стати школою державною, з високим освітнім і виховним потенціалом.

Українські середні школи в досліджуваний період набували особистого досвіду, формували власні традиції, будували національну виховну систему. На прикладі Першої української гімназії ім. Т. Г. Шевченка видно, що у позаурочний час для українських учнів традиційними стали шевченківські вечори, виступи видатних українських вчених перед учнями, організація походів-вітань зі святами, які вчителі та їх вихованці проводили за національними традиціями, проведення літературно-музичних вечорів таких як свято “Дитинство”, “Свято рідної пісні”, виступи учнів перед городянами, організація виставок про життя і роботу гімназії та інше.

У висновках здійснено теоретичне узагальнення історичного процесу утворення і становлення української загальноосвітньої середньої школи в період національно-визвольних змагань українського народу у 1917-1920 рр., визначена роль громадськості в даному процесі.

В результаті проведеного дослідження дисертант дійшов таких висновків:

1. На початок 1917 р. склались об'єктивні передумови відродження української загальноосвітньої середньої школи. Загальноісторичний розвиток та піднесення національної самосвідомості висували вимоги одержання освіти українською мовою в освітніх закладах не лише початкової, а й середньої та вищої ланок.

2. Основними факторами, що сприяли відродженню і розвитку української загальноосвітньої середньої школи були:

- піднесення національної самосвідомості українців в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. ;

-