Українські топоніми на -ани (-яни)

У сучасному українському топоніміконі є назви, семантика твірних основ яких затемнена. У зв’язку з цим одну й ту саму назву можна мотивувати по-різному. Тож у підрозділі 2.3. „Географічні назви на -ани (-яни) затемненого походження” репрезентовано неясні з погляду семантики твірних основ ойконіми на -ани (-яни) (Бизмещани, Перлікани). Встановити семантику основ таких ойконімів важко з огляду на відсутність історичних фіксацій для обґрунтування версій походжень назв, багатозначність їх мотивувальних слів, відсутність ойконімійних паралелей.

Підрозділ 2.4. „Складені ойконіми на -ани (-яни)” описує складені за структурою, так звані двохелементні назви поселень, що виступають у вигляді словосполучень на зразок Великі Мокряни, Нижні Вільшани. Виходячи із частиномовної належності означального або уточнювального члена словосполучення, його стосунку до означуваного слова, виділено ад’єктивний (прикметник + іменник: Старі Бабани) та субстантивний (іменник + іменник: Долинки-Паньківчани) типи словосполучень. 

Підрозділ 2.5. „Типові твірні основи ойконімів на -ани (-яни)” аналізує типові твірні основи ойконімів цієї моделі. Унаслідок вивчення структурних і лексико-семантичних особливостей слов’янських ойконімів на -ани (-яни) виділено типові твірні основи, які за семантикою класифікуємо на групи: на означення особливостей рельєфу: укр. береж- (укр. Бережани, пол. Brzeїany, чеськ. Bшeћany, словац. Breћany, д.-луж. Berћane, хорват. Breћane, болг. Брежани) тощо; на означення особливостей ґрунту: укр. мокр- (укр. Мокряни, блр. Макраны, чеськ. Mokшany, д.-луж. Mokаane, болг. Мокрани) тощо; на означення особливостей рослинного покриву: укр. вільш- (укр. Вільшани, блр. Альшаны, пол. Olczany, чеськ. Olљany, д.-луж. Oѕљane, хорват. Jelљane, болг. Елшани) тощо; на означення особливостей рельєфу (прийменникові конструкції): укр. загор- (укр. Загоряни, блр. Загараны, пол. Zagьrzany, чеськ. Zahоrany, словац. Zahоrany, болг. Загоряни) тощо. Ці твірні основи значною мірою можуть поповнити список східнослов’янських і спільнослов’янських архаїчних типових основ. 

Третій розділ „Стратиграфія ойконімів на -ани (-яни)” містить стратиграфічний аналіз ойконімного матеріалу, який передбачає кількісну характеристику, просторову локалізацію власних географічних назв, установлення хронології ойконімів. 

У підрозділі 3.1. „Загальна статистика назв” викладено результати статистичних підрахунків ойконімів на -ани (-яни). На їхній основі побудовано таблицю кількості збережених, новозасвідчених і зниклих ойконімів за століттями, створено чотири діаграми, які допомагають зробити висновки стосовно продуктивності форманта -ани (-яни) протягом Х–ХХ ст. 

Для статистичних підрахунків залучено 361 географічну назву з формантом -ани (-яни), виявлену у джерелах Х–ХХ ст. Про перші чотири згадані століття говоримо умовно, оскільки статистика назв за Х–ХIV ст. не дає підстав для прямих висновків через незначну кількість пам’яток з цього періоду. Кількість засвідчених у той час назв повністю залежить від кількості джерел. Однак брак у джерелах ойконімів на -ани (-яни) за Х–ХІІІ ст. не означає, що географічних назв зазначеної моделі на цих територіях не було. 

Простежено тенденцію до зростання кількості ойконімів на -ани (-яни) протягом Х–ХХ ст. Так, у XIV ст. зафіксовано поодинокі назви цієї моделі. У наступних століттях – XV–XVII – спостерігаємо різке зростання їх кількості. Значне збільшення фіксацій назв поселень можна пояснити тим, що збільшилася кількість джерел порівняно з попереднім століттям. Поява численних писемних пам’яток ще не означає, що репрезентовано всі назви на -ани (-яни). У них засвідчено лише ойконіми, які мали на ту пору певне суспільно-історичне та економічне значення. Тому маємо підстави вважати, що ця ойконімна модель на досліджуваній території розвивалася задовго до того, як з’явилися порівняно вичерпні документальні джерела.

Географічні назви з формантом -ани (-яни) охоплюють території східних, західних і південних слов’ян. Важливо визначити український ареал цих ойконімів у загальнослов’янському контексті. У підрозділі 3.2. „Географія назв” простежено особливості територіального розташування українських ойконімів на -ани (-яни) протягом Х–ХХ ст. 

Унаслідок вивчення просторового поширення назв на території України за вказаний період створено чотири картосхеми. Вони відображають чотири умовні періоди, прийняті на основі особливостей розподілу і розміщення назв: X–XIV ст., XV–XVI ст., XVII–XVIII ст., ХІХ–ХХ ст. Виявлено зміни території ареалу та інші його особливості (скупчення назв, основні смуги зосередження, периферійні зони). 

Територія української зони ойконімів на -ани (-яни) розташована на південному сході загальнослов’янського ареалу і південному заході східної його частини. Особливості розташування ойконімів на теренах України такі: значна частина їх сконцентрована у південно-західних, західних, північно-західних регіонах, менші скупчення – на північно-східних і північних територіях. Найбільша кількість назв протягом згаданих періодів зосереджена у басейнах Дністра, Західного Бугу, Прип’яті, у верхів’ях Південного Бугу, на середній течії Дніпра. Незначна кількість – у низов’ях Дніпра, Південного Бугу, у басейнах Тиси, Сіверського Дінця. У кожному з чотирьох періодів існували незмінні центри скупчення ойконімів на -ани (-яни) – Волинь, Галичина, Буковина. Їх географічна суміжність становить основну зону поширення онімів цієї моделі. З них інтенсивно насиченим осередком є Галичина. Вже у першому періоді на її території була найбільша кількість назв. Протягом усього часу території поблизу Жовкви, Буська, Глинян, Львова, Самбора, Дрогобича, Жидачева, Перемишлян зберігали стабільність щодо виникнення поселень, назви яких утворювалися за допомогою форманта -ани (-яни).

Підрозділ 3.3. „Хронологія назв” подає опис хронологічних досліджень, зокрема, встановлення відносного часу появи і