Українські топоніми на -ани (-яни)

Показовими для хронологізації є слов’янські етноніми з формантом -ани (-яни). Первинна функція форманта – етнічна. Вона з’явилася у ранній період життя слов’ян. Як пише Г.П. Ковальов, етнонімну модель на -ани (-яни) слов’янські мови успадкували від спільнослов’янської епохи. Будучи спільним для усіх слов’ян, формант -ани (-яни) не втратив свого значення в етнонімії і особливо у катойконімії слов’янських мов. Це свідчить про те, що катойконіми й етноніми на -ани (-яни) відображають давню осілість слов’ян. Активність архаїчної словотвірної моделі катойконімів на -ани (-яни) відіграла чималу роль у творенні ойконімів цієї моделі протягом усього періоду їх розвитку. 

На теренах України перші назви поселень на -ани (-яни) з’явилися, вірогідно, у Х–ХІV ст., але не менш як за століття до їх фіксації у пам’ятках слов’янської писемності. За результатами підрахунків, у XV ст. кількість засвідчених українських ойконімів на -ани (-яни) зросла більше, ніж у сім разів порівняно з XIV ст. Таке різке зростання назв пов’язане із збільшенням кількості джерел, тож розвиток ойконімів почався до появи порівняно вичерпної документальної бази. Пам’ятки XV–XVI ст. дають підстави стверджувати, що українські географічні назви на -ани (-яни) становили доволі сформовану топонімну модель, значно поширену на українських просторах. 

У висновках подано узагальнення теоретичних і практичних результатів дослідження української ойконімної моделі з формантом -ани (-яни) Х–ХХ ст.:

1. Ойконіми на -ани (-яни) є однією із найдавніших моделей географічних назв, утворених на загальнослов’янському мовному ґрунті. Попри архаїчність власних географічних назв цієї моделі, їхню цінність для вивчення історії заселення слов’янських теренів, історії мови, в українському мовознавстві такі назви ще не були об’єктом спеціального монографічного вивчення. Аналіз праць українських і зарубіжних ономастів у галузі топонімії, зокрема, Ю.О. Карпенка, Д.Г. Бучка, В.П. Шульгача, В.А. Жучкевича, В. Ташицького, Д. Подлявської, Й. Доманського, Я. Спала, Е. Ейхлера, В. Барац-Грум, А. Профоуса, В. Шмілауера, показав, що географічні назви на -ани (-яни) як онімна модель вивчені частково, тому стан їх опрацювання вимагає комплексного підходу.

2. Формант -ани (-яни) має складну історію формування. За його допомогою утворювалися назви племен, катойконіми, назви мешканців певних місцевостей, географічні назви. Первісно утворення на -ани (-яни) означали меншу чи більшу групу людей і були мотивовані характером місцевості, яку вони заселяли або з якої походили. Порівняно стабільний характер функціонування цього форманта склався ще у давню слов’янську епоху, про що свідчить різноманітне семантичне навантаження похідних на -ани (-яни). Формант -ани (-яни), однина -анин (-янин), тісно пов’язаний з топонімією. Регулярно утворюючи назви народностей і назви мешканців від назв населених пунктів на -*jь, -ичі, -ів (< -ов), -ин, він виконує і власне топонімійну функцію як словотворчий засіб для назв поселень, що історично є назвами мешканців певної території.

3. Українські ойконіми на -ани (-яни) утворювалися двома способами: 1) від загальних назв груп людей за особливостями їх поселення чи походження: від етнонімів і від катойконімів; 2) від особових назв. Первісною основою цих ойконімів була загальна назва колективу, яка переходила на назву місця, де проживав цей колектив, після чого назва місця (території) переходила на назву поселення. Основна функція форманта -ани (-яни) локально-етнічна – вказівка на меншу чи більшу групу людей за певною ознакою території, де вони оселилися або з якої походили. Вона випливає з різних характеристик тієї місцевості, на якій розташовувалися й осідали люди, або зумовлена назвами населених пунктів, з яких ішло переселення. Так, за допомогою форманта -ани (-яни) назви на позначення території поширювалися на людей, а згодом означали і людей, і ті поселення, у яких вони жили. Апелятив поступово втратив своє загальне значення і набув значення одиничності. Основним при переході назв однієї категорії в іншу (назви поселенців на назву поселення) був факт колективного освоєння і заселення земель.

4. За семантикою і походженням твірних основ ойконіми на -ани (-яни) поділяємо на локально-етнічні та відантропонімні. Численнішими є назви, утворені від загальних назв груп людей за особливостями їх поселення чи походження, тобто локально-етнічні. Вони широко представлені на теренах України і становлять близько двох третин зафіксованих ойконімів. За семантикою і походженням ми класифікували їх на назви топографічного характеру, назви відгідронімного походження, відкатойконімні назви.

Відантропонімні ойконіми складають близько третини засвідчених географічних назв на -ани (-яни). Це утворення від особових назв. За походженням вони поділяються на дві групи: ойконіми, утворені від особових назв слов’янського походження, і ойконіми, утворені від особових назв іншомовного (неслов’янського) походження. У складі відособових назв слов’янського походження залежно від груп слов’янських імен виділено підгрупи: 

1) ойконіми, утворені від слов’янських імен-композит;

2) ойконіми, утворені від слов’янських імен відапелятивного походження. 

5. Порівнявши українські ойконіми на -ани (-яни) із аналогічними інослов’янськими, ми виділили типові твірні основи, які за семантикою покласифікували на групи, наприклад, на означення особливостей рельєфу, на означення особливостей ґрунту, на означення особливостей рослинного покриву тощо. Ці твірні основи можуть поповнити список східнослов’янських і спільнослов’янських архаїчних типових основ. Як показало дослідження, ойконіми зберегли свою первісну семантичну наповненість. Здебільшого вони походять від місцевих географічних термінів.

6. Розвиток ойконімів на -ани (-яни) відбувався у ранню епоху (Х–ХIV ст.)