Український жіночий рух на Волині (1921-1939 роки)

Важливою групою історичних джерел для дослідження теми є періодичні видання. В першу чергу – це легальні друковані органи, що виходили в той час: “Нова хата” і “Жіноча доля” (м. Коломия), “Жінка”, “Громадянка”, “Діло” (м. Львів), “Волинська неділя” й “Українська нива” (м. Луцьк). На шпальти вищевказаних видань потрапляли відомості про найважливіші події в організаційному житті волинянок, які розкривають можливості глибшого аналізу їх громадсько-політичної діяльності. Інтерес до питань культурної діяльності жінок, їх вклад у літературний розвиток Волині виявляла в 60 70 ті рр. ХХ ст. газета “Волинь” (м. Луцьк). Значення суспільної праці волинянок підтверджено статтями у пресових органах “Українка” (м. Київ), “Народна трибуна” і “Віче” (м. Луцьк), “Слово правди” (Володимир-Волинський). 

Суб’єктивну оцінку жіночого руху на Волині і його діячів у досліджуваний період містять спогади сучасників. Вони дозволяють глибше осмислити багатогранність дійсності, неоднозначне переплетення політичних обставин, громадську позицію осіб, мотиви їх вчинків. У ході дослідження записані також спогади респондентів і використані матеріали особистого походження з фондів Волинського і Рівненського краєзнавчих музеїв. 

У другому розділі “Організаційне становлення жіночого руху” предметом наукового аналізу стали основні напрями політики Другої Речіпосполитої в національному питанні, які визначали суспільну ситуацію на Волині у міжвоєнний період, мали вплив на процес поширення ідей українського жіночого руху й створення жіночих товариств у нашому краї. В основу історичного дослідження покладено класифікацію жіночих організацій у регіоні за національними ознаками: українські, об’єднання польок, товариства жінок національних меншин. 

У першому підрозділі визначені політичні, правові, економічні фактори і передумови організаційного становлення українського жіночого руху в краї. Початок його оформлення поклала участь волинянок у І Всеукраїнському жіночому з’їзді, який відбувся в грудні 1921 р. У Львові. Він визначив засади українського жіночого руху і закріпив федеративне об’єднання західноукраїнських жіночих організацій. Реалізацію завдань з’їзду гальмували адміністративні перешкоди з боку польських властей.

Першими організаційними осередками українського жіночого руху в регіоні стали жіночі секції товариства “Просвіта”. Вони підтримували зв’язки між собою, з жіночими організаціями поза Волинню і в діяльності керувалися рішеннями Союзу українок у Львові. Важливе місце в об’єднанні жіноцтва краю відіграв Союз українок (грудень 1926 р. – червень 1938 р.) і Союз жінок-українок громадської праці (липень 1931 р. – вересень 1939 р.). Увага дослідниці зосереджена на аналізі статутів – основних правових документів, які визначали структуру і завдання, регламентували внутріспілкове життя, вказували на основні напрями діяльності українських жіночих товариств.

Фактологічний матеріал розділу доповнюється поданими в додатках таблицями, які відтворюють мережу філій, гуртків, бібліотек-читалень Союзу українок на Волині, вказують дату їх утворення й основоположників і показують динаміку формування організаційних осередків.

Аналізуючи структуру жіночої секції при філії “Сільського господаря” в Луцьку, відзначено прагнення волинських селянок до організованості, яке підтверджується стрімким чисельним ростом та організаційною розбудовою товариства в 1935-1936 рр. 

Важливим фактором, який впливав на організаційне оформлення українського жіночого руху, була політична і релігійна роз’єднаність та національне розмежування жіноцтва краю. Зважаючи на це, приділяємо увагу процесу становлення національних демократичних інституцій феміністичного характеру в Другій Речіпосполитій.

Другий підрозділ розкриває національний принцип побудови жіночих товариств. Так, польський жіночий рух на Волині в 20 30 х рр. ХХ ст. репрезентували Гуртки полячок, Народна організація жінок, Союз жінок громадської праці, Гуртки сільських господинь, Католицький союз польок.

Законодавчі акти польських жіночих організацій передбачали участь у них жіночого населення всіх регіонів держави. Зважаючи на щире прагнення польських політиків утвердитися на анексованих після Першої світової війни землях, центральні органи жіночих товариств створювали свої відділення на Волині. Тут вони мали стійку матеріальну і моральну підтримку й заохочення до праці з боку місцевих властей. Аналіз діяльності організацій свідчить, що вони були в більшій мірі адміністративні, ніж громадські. Дисертантка підкреслює різницю між матеріальними можливостями об’єднань полячок, характеризуючи джерела їх фінансування. Так, державні надходження до Союзу жінок громадської праці значно перевищували бюджети інших жіночих товариств.

Політичне протистояння, загальна напруженість стосунків між поляками і представниками національних меншин накладалася на ідеологію жіночого руху. Характер організованої діяльності єврейок, чешок, німок та росіянок визначався політичним і економічним становищем тієї чи іншої національної меншини. Тому члени Жіночого комітету опіки над дітьми-сиротами і напівсиротами, Товариства жінок-євангелісток здебільшого цікавилися справами своїх общин.

Аналіз діяльності жіночих організацій різних національностей на Волині дає можливість підкреслити суспільну вагомість і європейську ідентичність українського жіночого руху, показує, що громадська праця жіноцтва спрямовувалася на модернізацію суспільства, зосереджуючись на роботі у сільській місцевості. На цьому ґрунті виявляються конкретні приклади співпраці жінок, наведені в тексті. Подані в додатках числові показники характеризують джерела фінансування і характер видатків, висвітлюючи матеріальне становище товариств. Загалом матеріал підрозділу дає можливість глибше з’ясувати умови суспільної праці організованих українок Волині в порівнянні з жіночими організаціями інших національностей.

У третьому розділі “Громадська діяльність” показані основні напрями роботи волинянок у міжвоєнний період. 

Перший підрозділ присвячений характеристиці благодійної