Управління державним боргом

4. Чисте залучення коштів -229 -1108, 5 -4778, 2 -3516, 4

Примітка. Таблиця побудована за матеріалами Державного казначейства України.

 

Відзначено, що значну роль у накопиченні зовнішнього державного боргу відіграла залежність України від імпорту енергоносіїв із Росії й Туркменістану та недосконалість чинного законодавства, що призвело до включення приватної заборгованості за постачання енергоносіїв із цих країн до складу державного боргу, до необхідності фінансування за рахунок коштів державного бюджету витрат, пов’язаних з обслуговуванням цих боргів. Так, період 1992-1995 рр. характеризується стрімким зростанням зовнішнього державного боргу, і його значна частина була сформована як борг перед Росією за споживання енергоносіїв (51%).

Стрімке накопичення зовнішнього державного боргу вплинуло і на зміну його структури. Якщо в перші роки незалежності України найбільшу питому вагу у складі зовнішнього державного боргу займали борги перед країнами СНД, то в другій половині 2001 р. найбільша частка боргу була сформована за рахунок кредитів міжнародних організацій економічного розвитку та позик, наданих закордонними органами управління. Таким чином, відслідковується зміна пріоритетів у борговій політиці країни.

Зростання зовнішнього державного боргу відбулося за рахунок залучення коштів від міжнародних фінансових організацій. Наприклад, якщо на початок 1995 р. частка заборгованості перед ними становила 10%, то вже на початок 2001 р. вона досягла 45%. Найбільшу частку в структурі заборгованості перед міжнародними фінансовими організаціями займають борги перед МВФ – 52, 7%.

Фактором, що негативно вплинув на динаміку та структуру зовнішнього державного боргу, стала невиважена політика уряду щодо надання державних гарантій при залученні іноземних кредитних ресурсів резидентами – суб’єктами господарювання. Недосконалість нормативно-правового забезпечення, відсутність державного контролю за ефективністю використання іноземних кредитних ресурсів, залучених під державні гарантії, низька фінансова дисципліна та недосконалість механізму відшкодування коштів державного бюджету за виконання гарантійних зобов’язань негативно вплинули на зростання боргового тягаря держави, призвели до відволікання коштів державного бюджету на виконання гарантованих обов’язків та формування значних обсягів простроченої заборгованості перед державним бюджетом резидентів-позичальників таких кредитів. Так, з 1996 р. до середини 2001 р. прострочена перед бюджетом заборгованість за кредитами, залученими під державні гарантії, зросла майже у 7, 4 рази або більше, ніж на 1693, 8 млн. дол. США.

Реструктуризація зовнішнього державного боргу, проведена у 2000-2001 рр., дозволила уникнути дефолту, знизити пікові навантаження, пов’язані з погашенням основного боргу та сплатою відсотків за борговими зобов’язаннями за рахунок зміни кредитних умов, термінів кредитування та відсоткових ставок за користування кредитними ресурсами.

У розділі 3 “Шляхи удосконалення системи управління державним боргом” зазначено напрями вдосконалення управління державним боргом на підставі світового досвіду з врегулювання боргових проблем та визначено вплив функціонування системи управління державним боргом на рівень економічної безпеки країни.

Значна увага в роботі приділяється механізму врегулювання боргової кризи держави. Для цього розкриваються переваги та недоліки застосування таких методів управління державним боргом як конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення боргу, анулювання, викуп та списання боргу. Висвітлюються особливості їхнього застосування в різних країнах, у тому числі в Україні.

Дослідження причин та динаміки державної заборгованості в країнах, що розвиваються, та ролі міжнародних фінансово-кредитних організацій, клубів кредиторів щодо врегулювання міжнародних кризових проблем, дало змогу визначити сутність і специфіку існуючих комплексних підходів та механізмів врегулювання кризи заборгованості окремих країн, регіонів з урахуванням особливостей їхнього економічного розвитку, їхніх можливостей та врахування інтересів кредиторів.

Практичне застосування планів (“Накасоне”, “Міядзави”, “Брейді”, “Міттерана”) та запропонованих міжнародними фінансовими організаціями і клубами кредиторів умов (“Торонтські”, “Лондонські”, “Ліонські”, “Х’юстонські” та інші) дозволило подолати боргову кризу в окремих країнах, сприяти врегулюванню відносин між боржниками та кредиторами, створити умови для стабілізації розвитку національних економік країн-боржників та надходження міжнародних фінансових ресурсів до цих країн.

Вищезазначені методи управління державним боргом та механізми врегулювання проблем з обслуговування зовнішньої заборгованості можуть використовуватися в складі реструктуризації боргів. У дисертації реструктуризація державного боргу розглядається як засіб подолання боргової кризи, пов’язаний з переглядом умов погашення заборгованості за діючими зобов’язаннями у зв’язку з складним фінансовим становищем країни-боржника. У зв’язку з цим в роботі розкривається специфіка проведення реструктуризації боргу в рамках Паризького та Лондонського клубів кредиторів.

Автор відзначає, що списання боргів як метод урегулювання боргової кризи проводиться у двох випадках: з політичних міркувань та за умов перевищення фактичних обсягів боргового навантаження країни-позичальника визнаних у світі критичних рівнів. Цей метод застосовувався в рамках Лондонського та Паризького клубів кредиторів. Наприклад, “Ліонські умови” як механізм врегулювання боргової кризи передбачають можливість списання Паризьким клубом до 80% приведеної вартості боргу найбідніших країн. Списання боргів застосовувалося для врегулювання боргових криз у Чилі, Болівії, Мозамбіку, Філіппін, Польщі, Болгарії тощо.

Важливого значення під час вирішення боргової проблеми набуває посилення відповідальності країни-боржника за погашення отриманих фінансово-кредитних ресурсів, з одного боку, та, з іншого, – врахування урядом власних національних інтересів країни-позичальника при укладанні реструктуризаційних угод чи отриманні іноземних фінансових ресурсів. При цьому боргова політика такої країни має розглядатися через призму інтересів національної безпеки держави.

У роботі наводиться авторська позиція щодо проблем економічної безпеки країни. Серед важливих показників, що відображають рівень економічної безпеки, розглядаються бюджетний дефіцит і державний борг; відповідність грошової маси та ВВП; обсяги