Управління системою вищих навчальних закладів недержавної форми власності в Україні

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

дослідження організації управління якістю освіти навчальних закладів недержавної форми власності. Так, вивчення матеріалів з акредитаційного самоаналізу діяльності таких вузів, головних положень ліцензування та акредитації, висновків експертної ради ДАК з питань ліцензування та акредитації вищих закладів освіти II-IY рівнів акредитації, кількісного складу експертних рад свідчить, що в Україні цей процес повністю належить до компетенції державних установ; у роботі експертних рад бере участь недостатня кількість представників вищих навчальних закладів недержавної форми власності (3 із загальної кількості – 30 у раді з питань ліцензування та акредитації вищих закладів освіти II-IY рівнів акредитації). Врахувуючи відсоткове співвідношення державних та недержавних навчальних закладів, до роботи експертної ради потрібно залучити ще принаймні 7 представників недержавних вузів.

До того ж за видачу сертифікатів про акредитацію встановлюється відповідна платня із закладів освіти з бюджетним та іншим фінансуванням відповідно у розмірі дванадцяти неоподаткованих мінімумів та трьох відсотків від плати за навчання осіб, які навчаються в закладі. Потрібно зрівняти вузи всіх форм власності у вирішенні цього питання.

Жорстка система контролю була введена для того, щоб призупинити дію новостворених установ, що називали себе навчальними закладами, не забезпечуючи при цьому належних умов для навчання та достатнього рівня підготовки спеціалістів. Діяльність закладів освіти, які функціонують сьогодні, засвідчує, що можна зменшити державний вплив саме в питанні процедури ліцензування.

З метою спрощення процедури ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів недержавної форми власності та впровадження методики делегування повноважень пропонуємо створити при Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності Центр акредитаційної експертизи. Йдеться про проведення попередніх ліцензійних та акредитаційних експертиз вищих закладів освіти недержавної форми власності, надання методичних, інформаційно-консультативних послуг закладам освіти з підготовки до акредитації та проведення самоаналізу власної діяльності, написання висновків за наслідками аналізу матеріалів самоатестації закладів освіти. Нормативно оформлені ліцензійні документи у разі відповідності вимогам до акредитаційних та ліцензійних матеріалів передаються до фахових рад.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження і узагальнення його результатів підтверджують гіпотезу та дають підстави зробити такі висновки.

1. Система вищих навчальних закладів недержавної форми власності в Україні знаходиться у стані формування як внутрішнього розвитку, так в її зовнішніх зв’язках. Підтвердженням цьому є те, що продовжується процес створення нових вищих навчальних закладів: 1992 (30), 1993 (35), 1994 (27), 1995 (16), 1996 (3), 1997 (5). На початок 1998 р. 8 навчальних закладів позбавлені права здійснювати освітню діяльність, у 6 анульовано ліцензію на окремі спеціальності, діяльність 12 призупинено. Крім того, мережа вищих навчальних закладів в Україні розподіляється нерівномірно, вони тяжіють до міст з великою кількістю студентів: Київ (33), Донецьк (13), Харків (10), Одеса (6). Немає однозначного несуперечливого тлумачення терміну «навчальний заклад недержавної форми власності».

Водночас ці навчальні заклади безпосередньо впливають на структурну перебудову освітньої системи України в бік її вищого освітнього ступеня (порівняно з 1994-1995 рр. у 1998 показник кількості студентів на 10 тис. населення зріс із 176 до 192 осіб). Процес виникнення нових навчальних закладів фактично припинився, відбувається внутрішня стабілізація даної системи, 50 закладів акредитовано з окремих спеціальностей, 3 – одержали повну акредитацію.

2. У зовнішніх зв’язках системи вищих навчальних закладів недержавної форми власності виявлено тенденцію інтеграції її у державну систему вищої освіти, яка характеризується зближенням каналів фінансування, наданням платних послуг державними навчальними закладами; створенням навчальних закладів небюджетного фінансування державними закладами і поєднанням, у такий спосіб, навчальних закладів різних рівнів акредитації; залученням аспірантури державних навчальних закладів до підготовки педагогічних кадрів для освітніх установ недержавної форми власності.

3. Уточнення змісту понять «вищий навчальний заклад недержавної форми власності», «приватний навчальний заклад», «альтернативний навчальний заклад» дозволило визначити види вузів небюджетного фінансування відповідно до Закону України «Про власність».

4. Проведені дослідження дали можливість узагальнити досвід організації систем освіти західних країн, придатний для удосконалення концепції управління вищими навчальними закладами недержавної форми власності в Україні, основні результати якого такі:

-визначення діяльності недержавних навчальних закладів законодавчими актами чи конституціями держав є обов’язковою умовою для їх створення, функціонування та контролю за їхньою діяльністю з боку державних органів управління;

-усі розвинуті країни світу здійснюють державне фінансування перспективних вищих навчальних закладів, незважаючи на форму власності, причому основний тягар фінансування системи освіти несуть державні бюджети, які субсидують більшість навчальних закладів усіх видів;

-у більшості країн світу держава залишає за собою пріоритет у підготовці фахівців у найважливіших галузях, зокрема, педагогічні, медичні, юридичні та сільськогосподарські навчальні заклади в основному державні;

-керуюча роль держави обов’язково поєднується з громадською ініціативою в управлінні вищими навчальними закладами недержавної форми власності, що забезпечує демократизацію управління освітою.

5. На основі аналізу стану та тенденцій розвитку вищих навчальних закладів недержавної форми власності доведено, що одним із чинників, який призвів до негативних наслідків у діяльності вищих навчальних закладів недержавної форми власності на початку їх створення (велика кількість неліцензованих навчальних закладів, незадовільна якість навчання деяких вузів, недостатнє забезпечення штатними викладачами і навчально-матеріальною базою, відсутність бібліотечного фонду) було відставання державного управління від ринкових процесів, що відбувались в освіті. На сучасному етапі роль держави в управлінні такими закладами зводиться до часткового нормативного забезпечення (не прийнято Закони України «Про вищу освіту»