Вдосконалення управління кадровим потенціалом інноваційної діяльності промислових підприємств

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

КРАВЧЕНКО МАРИНА ОЛЕГІВНА

 

УДК 331. 108. 26 + 658. 001. 76

 

 

Спеціальність 08. 06. 02 – підприємництво, менеджмент та маркетинг

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

 

КИЇВ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі менеджменту Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Смоляр Любов Гаврилівна, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, доцент кафедри менеджменту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, Безчасний Леонід Костянтинович, Інститут економіки НАН України, заступник директора

кандидат економічних наук, доцент Шершньова Зоя Євгенівна, Київський національний економічний університет, доцент кафедри менеджменту

Провідна установа: Національний університет “Львівська політехніка” Інститут економіки та менеджменту, кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва 

Захист відбудеться “ 06 ” березня 2002 року о 16. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 001. 12 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90а, ауд. 704.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

 

 

Актуальність теми дослідження. Світовий досвід свідчить про те, що вибір моделей перетворень в економіці тієї або іншої країни залежить від того, на який стрижень вони спираються: природно-ресурсний, інвестиційний або інноваційний. Дотепер процес економічного розвитку України опирався на надмірну експлуатацію природно-ресурсного потенціалу, проте у світовій практиці такий шлях розвитку відносять до нижчого, найбільш слабкого. Використання інвестицій як головного елемента реформування дозволяє досягти відносно більш високого рівня перетворень, втім цей засіб передбачає розроблення і використання ефективного механізму їх залучення, що в існуючих умовах кризи в Україні вкрай ускладнено. Відмінною рисою при виборі інноваційної моделі реформування економіки є здатність підприємств продукувати інноваційні товари і послуги.

Відставання України за соціально-економічними показниками від більшості країн світу обумовило визначення пріоритетності інноваційного шляху розвитку економіки. Інноваційна діяльність на сучасному етапі відіграє ключову роль в економічному і соціальному прогресі всього суспільства. Пріоритетність інноваційного шляху розвитку України передбачено Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України (постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 року №91б-XIV), Законом України “Про інноваційну діяльність” (проект Закону №3154 прийнято 13 липня 1999 року), Державною програмою економічного і соціального розвитку України на 2002 рік (проект Закону України “Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2002 рік” подано на розгляд Верховної Ради України 14 вересня 2001 року). Однак на сьогодні інноваційна діяльність на більшості вітчизняних підприємств не відбувається, а окремі спроби впровадження інновацій стримуються безліччю перешкод на мікро- та макрорівнях.

Комплексною характеристикою спроможності підприємств розробляти та впроваджувати нововведення є їх інноваційний потенціал. Об’єктивна оцінка та розвиток інноваційних можливостей підприємств, параметрів та характеристик їх потенціалу мають важливе значення при формуванні й реалізації стратегії інноваційного розвитку. Вищевикладене зумовило вибір напряму дисертаційного дослідження.

Огляд наукових праць з менеджменту показав, що питання ефективності інноваційної діяльності все частіше стають предметом наукових досліджень. Найповніше проблеми ефективності інноваційних процесів розглядаються у роботах західних економістів: І. Ансоффа, П. Друкера, Е. Менсфілда, М. Портера, Б. Санто, Д. Сахала, Б. Твісса, Р. Уотермена, Й. Шумпетера та інших.

Серед вітчизняних вчених, що досліджують окреслену проблематику, варто відзначити: О. Амошу, Ю. Бажала, Л. Безчасного, Є. Бойка, В. Геєця, Н. Гончарову, Л. Збаразьку, Р. Івануха, Г. Калитича, Ю. Канигіна, В. Карпова, Б. Кліяненка, А. Корінного, О. Лапко, Б. Малицького, Л. Нейкову, П. Перерву, Л. Смоляр, Д. Черваньова та інших.

Аналіз наукових праць зазначених авторів показав, що соціально-економічні перетворення, які відбуваються, висувають необхідність розробки та застосування нових підходів до оцінки й розвитку інноваційного потенціалу та управління інноваційною діяльністю взагалі. Низька ефективність перетворень у промисловості практично довела необхідність урахування не тільки техніко-економічних, але і соціальних аспектів інноваційної діяльності. Усе більше дослідників обґрунтовують положення, що саме неготовність керівництва та працівників промислових підприємств стати активними учасниками й реалізаторами інноваційного процесу значною мірою обумовила неспроможність та несприйнятливість підприємств до інновацій. З цієї точки зору, пріоритетним напрямом формування та нарощення інноваційного потенціалу повинен стати розвиток його кадрової складової.

Соціальні та кадрові проблеми інноваційної діяльності, специфічні аспекти інноваційної діяльності керівників і працівників підприємств розглянуто в роботах таких авторів, як Л. Бляхман, В. Богачов, Ю. Васильчук, Е. Віхлисенко, Б. Гєнкін, М. Грачов, Г. Добров, Н. Лапін, Л. Меншиков, Б. Нагорний, Г. Попов, А. Прігожин, Е. Старобінский, Г. Слєзінгер, В. Шахова та інші.

Однак цілісна система ефективного управління інноваційною діяльністю кадрів підприємств досі не вироблена. Крім того, відсутня загальновизнана точка зору щодо засобів та критеріїв оцінки кадрової складової інноваційного потенціалу підприємств, як і самого потенціалу взагалі; ступінь теоретичного та методичного опрацювання проблем підвищення ефективності його використання в ринкових умовах не відповідає сучасним потребам. Отже, необхідним є пошук нових форм та методів управління інноваційною