Вербальний компонент традиційного поховального обряду в Поліських говорах

Номінація в поліському поховальному обряді також значною мірою відбиває давні міфічні уявлення, переважно є субститутивною, оскільки постала задля уникнення прямої згадки смерті. Часто в основі її виникнення лежить певний тематичний код смерті – дорога, оселя, одруження, вогонь, вода тощо. І навіть нейтральні з погляду міфологічного наповнення назви часто також є наслідком табуїзації та евфемізації в називанні. Так, для номінації поняття 'безнадійно хворий, умираючий' у поліських говірках відомі назви, що містять у собі мотив утрати життєвої потенції: це деривати від коренів -слаб-, -год-, -дуж- та поодинокі назви неспособний, невартний, нікудишній. Ряд назв містить у собі мотив віджитого часу, визначеного долею; це лексеми від коренів -жи- і -час-. Міфологічним кодом евфемічних назв поняття ‘безнадійно хворий, умираючий’ на зразок на дорозі у вербальній частині поховальнообрядового тексту є дорога, шлях. Тема житла, оселі, що відбиває давні уявлення про форми потойбічного існування, представлена описовими назвами цього поняття – збирається додому. Для номінації процесу агонії поширені терміни конає, що маніфестують тему долі, віку; похідні від кореня -ход- та поодинокі назви забирається та западає є репрезентантами теми дороги, переходу в потойбічний світ. Уявлення про душу та форми її існування представлені номінантами душа виходить та іздається. Назва агонії, яка супроводжується передсмертними муками, покутує є втіленням ідеї кари, розплати і, ймовірно, пізнішим утворенням, що сягає християнської культури; уявленнями про перехід у потойбічний світ, про дорогу, пов’язану з цим переходом, про труднощі пошуків шляху мотивовані терміни, похідні від коренів -брод- і -блуд- та локально обмежені назви плутає і з путі зіtшло. Дослідники вважають, що термін небіжчик на позначення померлої людини є репрезентантом теми долі, віку у вербальному тексті обряду. Евфемічними є нейтральні з погляду зв'язку з міфічним світом назви померлої людини неживий та поодинокі номени неживець і нещасник. Евфемічна назва покійник, покійний відбиває зовнішні фізичні ознаки мертвого тіла. Проте ці лексеми, мабуть, не позбавлені й міфологічного змісту: назва має виконувати ще й магічні функції – забезпечувати спокій померлого на тому світі, оскільки відсутність такого спокою часто є причиною приходу мерця до живих родичів. Тож у деяких випадках в основі добору замінника табуйованій назві лежить намагання вплинути семантикою субститута на природу названого ним об'єкта в бажаному напрямі. Етимології дають підстави вбачати і в найдавніших назвах смерті – похідних від кореня *mer- евфемізацію. Деривати від кореня  дом- та лексема хата як назви труни представляють тему житла, оселі плану змісту поховального обряду. Більшість назв відвідин померлого в його оселі, що вказують на мету візиту до померлого, похідні від коренів -від- (-віж-,  відж-, -віст-, -віщ-),  вод- ( вож-, -вест-), а також лексеми прощатися, до мерця та локальна назва посичати певною мірою відбивають давню семантику цих відвідин – засвідчити свою повагу, причетність до виявлення почестей з метою досягти прихильності, милостивого ставлення покійника та сприяння його з того світу. Особливо виразно на функціональне спрямування ритуальних дій під час відвідин 'стати на коліна біля померлого' та 'поцілувати померлого' вказують утворення на базі коренів -зна- і  знам- (признатися, познаменуватися) : споріднені знаменувати та знаменуватися як книжні в українській мові відомі зі значеннями відповідно 'свідчити про що-небудь, означати щось' та 'відзначатися, відмічатися чим-небудь'. Такі назви нічного пильнування біля померлого, як стерегти душу (~ мерця), вартувати, пильнувати, глядіти (доглядати) та локальна назва берегти покойника, також відбивають певні міфологічні уявлення. Важливими є застереження не залишати померлого на самоті, що часто поширюється і на день, заборона спати вночі біля покійника всім присутнім одночасно та її пояснення: може лихоє вбратиса і померлий після поховання буде приходити до родини; вони вказують на семантику цього елемента обряду і розкривають мотивацію його назв. Проте такі уявлення, ймовірно, є пізнішими нашаруваннями, результатом християнського впливу, про що свідчить і значне варіювання поліських термінів на позначення цього акту. Адже візити померлих родичів наші далекі предки не пов'язували з нечистою силою. Божественні мерці, як відомо, володіли силою