Вербальний компонент традиційного поховального обряду в Поліських говорах

В одинадцятому підрозділі “Кладовище. Поховання. Могила” розглянуто номінацію понять ‘кладовище’, ‘могила’, здійснено спробу інтерпретації семантики та символіки ритуалу кидання жмені землі присутніми та печатання могили священиком, а також (з погляду оцінки значення акту поховання) з’ясування походження цих звичаїв. Проаналізований матеріал дозволяє зробити припущення, що давнішим значенням лексеми гріб (гроб) є 'могила', а лексеми могила – 'горб', 'кладовище на горбу', 'кладовище'. Семантичні структури сучасних східнослов'янських лексем гріб, могила, могилки, кладовище, цвинтар відбивають семантичні зрушення в процесі розвитку східнослов'янських мов. 

У дванадцятому підрозділі “Надмогильні споруди” подано опис видів і форм поширених на Поліссі надмогильних споруд та їх номінації, який свідчить, що всі види поліських надмогильних споруд мають давнє походження. Репрезентуючи переважно тему шляху та житла (надмогильні споруди у вигляді хреста, дерева, дощечки, будиночка, назви деяких із них кладочка, наруб, зруб, прихором), вони відбивають міфічні уявлення слов'ян-язичників. Надмогильні споруди є також свідченням ідеології культу предків, оскільки часто їх давніші чи новіші назви (капличка, приклад, стіл) мотиваційно пов'язані з назвами культових місць – жертовника, вівтаря, храму. 

У тринадцятому підрозділі “Виняткові поховання” описано місця та способи поховання померлих передчасно й насильницькою смертю та деяких інших покійників. Як свідчить матеріал, за померлими нехрещеними дітьми, загиблими та самогубцями народна традиція зберегла давні язичницькі місця поховання. З огляду на співіснування в поховальному обряді різних традицій, що відбивають різні, часто несумісні погляди, і це явище (поховання померлих передчасно і неприродною смертю) виявилося полісемантичним. У ньому збереглися і пережитки давнього загального поховального обряду (язичницькі місця поховання, рудименти давнього способу поховання – кремації, звичай колективного оформлення могили тощо), і залишки ритуалу відправлення (рудименти запізнілого поховання – як кремації, так і оформлення могили) ; з одного боку, до померлих передчасно та насильницькою смертю і до місць їх поховання ставляться як до чогось нечистого (На тому місці, де закопають, лякає), а з другого, – наділяють їх цілющими властивостями, використовують для лікування хвороб, досягнення добробуту, особистого щастя. З сучасного погляду поховання нечистих покійників у болотах, стоячих водах, ярах, на межах, які народна традиція пов'язує з пеклом, становить реалізацію опозиції земля: пекло, де земля виступає природнім місцем поховання померлих своєю смертю, водночас – нечистих земля не приймає. 

У чотирнадцятому підрозділі “Поминання” описано номінацію цього ритуалу, а також поховальнообрядових хлібних виробів та поминальних страв. Здійснено спробу з’ясувати семантику поминальної трапези в цілому й окремих її елементів, а також мотивації їх назв: підкреслення температурних особливостей поминальної трапези, поминальних страв є одним із проявів трансформації в символічні форми звичаю поїдання предка, в якому актуальним залишився один із смислових моментів ритуалу, що виявляється в назвах на зразок гарячий обід, гарячий хліб, гарячий стіл, а також у назвах функціонального спрямування деяких обрядових актів – гріти покійника тощо. 

У п’ятнадцятому підрозділі “Очищення” описано місця та способи знищення, ізолювання та очищення речей померлого та іншої поховальнообрядової атрибутики. Більшість місць ізоляції чи знищення цих предметів у поліській традиції збігається з місцями поховання самовбивць (у лісі, в болоті, на березі, на границі села чи кладовища), нехрещених дітей (на межі садиби, під піччю, під порогом), відьом та знахарів (у лісі, на межі села чи садиби), що, можливо, ще раз свідчить про те, що вони є давніми язичницькими місцями поховання, та дозволяє кваліфікувати ці дії як другий тип символічних поховань (поховання субститутів померлого). 

У шістнадцятому підрозділі “Магічне використання речей померлого” подано опис поширених у поліській культурі різноманітних способів використання речей, які належали померлому, перебували в контакті з ним або належать до сфери поховальнообрядової реальності, в лікувальній, любовній та інших видах магії. Наділення магічними властивостями речей – субститутів їх власників, у якому розпізнаються сліди фетишизму, безперечно, є пережитком давнього культу предків. 

У сімнадцятому підрозділі “Календарні поминки” описано календарні свята на честь померлих та їх номінацію. Назви цих календарних свят, похідні від коренів  дід- та -род-, мотивовані назвами всіх померлих, утворених від цих коренів (діди, родителі). Зіставлення етнографічних та лінгвістичних свідчень підводить до висновків, що на формування слов'янських поховально-поминальних обрядів наклав відбиток ритуал відправлення на той світ з наступним поїданням божественного предка, якому передував ритуал виявлення почестей поважному предку, а після нього влаштовувався поминальний обряд-жертва. Елементи поліських поховально-поминальних обрядів у різному співвідношенні синкретично поєднують залишки цих трьох взаємопов'язаних давніх ритуалів. 

У вісімнадцятому підрозділі “Культ предків” зазначено, що складний комплекс поховально-поминальних обрядів є втіленням ідеології культу предків, який на різних етапах розвитку суспільства зазнавав трансформацій внаслідок переосмислень та зміщень понять, пов'язаних зі зміною релігії, морально-етичних норм, але в найдавнішому вияві все-таки включав ритуал відправлення на той світ – ритуальне вбивство літніх шанованих членів колективу. Символічні трансформації ритуалу, які зберіг поліський поховально-поминальний обряд, мають, на наш погляд, два головні вияви: по-перше, часткове перенесення властивостей (в основному – позитивних) відправлених предків на всіх померлих родичів, що дослідники духовної культури називають власне культом предків, і, по-друге, часткове перенесення властивостей (переважно – негативних) відправлених предків на померлих передчасно і насильницькою смертю, що в етнографічних працях визначено як культ заложних. Проаналізований матеріал дає підстави запропонувати корективи у відомі мотивації лексеми заложні ‘померлі передчасно і