Вербальний компонент традиційного поховального обряду в Поліських говорах

Отже, необхідною умовою з’ясування мотивації, умов постання багатьох обрядових назв є розгляд номінації поховального обряду у зв’язку з загальною структурою та семантикою обрядового тексту. Тому в другому розділі подано опис невербальної частини обрядового тесту та інтерпретація семантики й символіки його одиниць. 

У першому підрозділі “Прикмети, які віщують смерть” розглянуто ряд прикмет, завдяки яким передбачали наближення смерті. У переважній більшості ці явища не є суто поліськими, оскільки прикмети, які відбивають погляди на смерть і потойбічне існування душі, схожі у всіх східних слов’ян. 

У другому підрозділі “Прощання. Агонія” описано ритуал прощання вмираючого з рідними й близькими, заходи для прискорення й завершення агонії, а також номінацію на позначення понять ‘безнадійно хворий, умираючий’, ‘агонія’, ‘обрядово маркована свічка, яку використовують для завершення агонії’. Способи досягти завершення агонії в переважній більшості ірраціональні. Проте деякі з них (напр., запалити солому під постіллю вмираючого знахаря чи хоча б покласти хворого на солому) є, ймовірно, рудиментами реально ефективних методів і можуть слугувати підтвердженням думки про походження цього звичаю з ритуалу відправлення. 

У третьому підрозділі “Вихід душі. Смерть” описано традиційні уявлення про душу. Образ, у якому присутні іноді бачать душу під час виходу її з тіла, часто зберігає залишки віри в реінкарнацію. Лексика та фразеологія на позначення семем ‘безнадійно хворий, умираючий’, ‘агонія’, ‘припинення біологічного існування людини, смерть’ та ‘померла людина, покійник’ (при загальній відносній бідності поховальнообрядової термінології, зумовленої загальним її табуюванням) є розгалуженою. Значна частина термінології для номінації цих понять, як і більшість обрядових реалій та актів, виявляє тісний зв'язок з традиційними міфологічними віруваннями. 

У четвертому підрозділі “Приготування тіла до поховання” описано процес обмивання й обрядження померлого, особливості одягу та взуття для нього, а також номінацію цих обрядових актів та реалій. Однією з поліських особливостей виконання цієї частини обряду є магічні заходи, які вживають у випадку втрати тілом гнучкості з метою відновити її – попросити померлого не чинити опору, подати руки, нахилити голову, допомогти їм одягнути його, напр. : Нагни голову і дай нам руки, то не буде нам з тобою муки. Про віру в ефективність таких заходів свідчить коментар, що часто їх супроводжує: О, уже пом’якшала рука, легше насадити. У цьому ритуально-магічному акті поєдналися суперечливі, часто несумісні погляди на життя і смерть, тіло і душу, на форми і способи посмертного буття. 

У п’ятому підрозділі “Виготовлення труни та приготування могильної ями” описано номінацію труни, віка та могильної ями, а також деякі особливості їх приготування. 

У шостому підрозділі “Початок церемонії виявлення почестей померлому” подано опис номінації понять ‘місце покладення покійника’, ‘церемонія виявлення почестей померлому в його оселі’, ‘відвідини померлого’, ‘ритуальні дії відвідувачів біля тіла померлого’ та окремих актів цієї частини обряду. У Східному Поліссі поширений звичай приносити в хату померлого подарунки – хліб, коржики, яйця, цукор тощо. Причому такі фактори, як наявність назви (гостинці), застереження щодо обов'язковості (З голими руками не ходили. З голими руками не йде), мотивація призначення приношень (Щоб передав моїм родителям. Як будьто перадають на той світ гостинці родичам), місце покладення (на вікні) та подальші дії з гостинцями (На могилках роздають людям. Роздавали на могилках дітям, людям. На могилках роздавали людям. Роздавали на могилках), виразно вказують на семантику приношень: це не допомога родині покійника, а умилостивлювальні дари померлим предкам. 

У сьомому підрозділі “Оплакування померлого” описано номінацію зазначеного процесу, його ритуальної семантики: плач у поховальному обряді – це ритуалізація природного стану скорботи. У цьому підрозділі проаналізовано тексти голосінь з погляду їх міфологічного змісту. 

У восьмому підрозділі “Нічне пильнування” розглянуто особливості цього елемента поліського поховального обряду. Доповнення їх іншими фактами – наявністю в поліському поховальному обряді грубої, зневажливої, лайливої лексики та фарсових голосінь, а також порівняння поліського матеріалу з наявними в літературі описами нічних розваг у присутності покійника в інших культурних зонах дозволяє зробити висновок, що нічне пильнування в поліському поховальному обряді зберігає рудименти давніх поховальних оргій. 

У дев’ятому підрозділі “Вихід з рідної домівки” подано опис процесу вкладання мертвого в труну, різноманітних жертвоприношень йому, запобіжних заходів проти згубного впливу смерті, способів очищення житла, садиби й людей від цього впливу тощо. 

У десятому підрозділі “Дорога на кладовище” описано особливості транспортування померлого на кладовище, зокрема з використанням архаїчного транспорту – саней, особливостей супроводу, інтерпретація його семантики й символіки та з’ясування мотивів номінації: назви, похідні від кореня  вод- семеми ‘виносити померлого з хати’ (виводити), ‘супроводжувати померлого на кладовище’ (проводжати, провести), ‘поховальна процесія’ (провід), є результатом впливу ритуалу відправлення на