Внутрішній та міжнародний аспекти легітимації Радянської влади в Україні в 1917 – 1922 рр.

Зарубіжна історіографія процес становлення радянської влади в УСРР практично не досліджувала. Хоча література, що видавалась на Заході, містить чимало матеріалів, документів, з тих чи інших причин недоступних радянським дослідникам або зігнорованих ними. Сильною стороною багатьох праць зарубіжних авторів є постановка питання про необхідність дослідження проблеми легітимації радянської влади та об’єктивне висвітлення ряду аспектів, які радянські історики оминали.

Здобуття Україною незалежності надало українським науковцям можливість об’єктивно й неупереджено вивчати національно-державну проблематику. Дослідженню проблем державної влади останнім часом приділяється значна увага вченими-правознавцями. Теоретичну основу вчення про державну владу, її легітимність та легальність складають наукові дослідження і окремі положення, що розвивають у своїх працях вітчизняні юристи М. Козюбра, В. Погорілко, В. Селіванов, В. Сіренко, Ю. Фрицький, В. Цвєтков, В. Шаповал, Л. Шипілов, а також відомі російські вчені І. Гомеров, В. Чиркін.

Значну увагу українських юристів-міжнародників привертає проблема міжнародної правосуб’єктності радянської України. Слідом за представниками радянської школи міжнародного права В. Корецьким і В. Василенком українські юристи-міжнародники В. Кампо, О. Мережко вважають, що з формально юридичного погляду Україна радянської доби була суверенною державою, що створило необхідні юридичні передумови для реального суверенітету і реальної державності України, коли така історична можливість виникла у 1991 році.

Підсумовуючи стан вивчення теми, слід зауважити, що попри досить грунтовне вивчення вітчизняними вченими проблеми становлення радянської влади в Україні (Б. Бабій, І. Білас, С. Кульчицький, В. Румянцев, І. Усенко, Є. Юрійчук та ін.) та здобуття нею міжнародної правосуб’єктності (В. Василенко, В. Корецький, І. Лукашук, О. Мережко та ін.) до сьогодні в історико-правовій літературі немає цілісної наукової праці про становлення і функціонування радянської влади в Україні в контексті набуття нею легітимного статусу як всередині країни, так і за її межами. Не вироблено й об’єктивного уявлення про державний статус УСРР у 1917 – 1922 роках, а проблеми, пов’язані з визначенням державно-правового статусу УСРР у цей період, висвітлені фрагментарно. У цьому автор бачить підтвердження доцільності вибору теми дослідження.

Дослідження проблеми внутрішньої та міжнародної легітимації радянської влади в Україні 1917-1922 рр. потребує нових підходів до аналізу джерельної бази з даної теми.

Найцінніший масив джерел становлять архівні документи. У першу чергу це документи центральних радянських органів влади та управління, протоколи засідань політбюро, оргбюро та секретаріату ЦК КП (б) У, стенограми з’їздів та конференцій КП (б) У, документи центральних та місцевих організацій профспілок, кооперативних та громадських організацій, так званих дрібнобуржуазних партій тощо. Ці та інші джерела виявлені в архівних фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) і Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України). Значний масив документальних матеріалів, що розкривають реальні механізми утворення та функціонування апарату тоталітарної влади, зосереджені в Російському державному архіві соціально-політичної історії (РДАСПІ) в Москві.

До другої групи джерел належать опубліковані свого часу українське радянське законодавство, матеріали Всеукраїнських з’їздів рад, органів влади та управління, правоохоронних та військових структур, стенографічні звіти з’їздів РКП (б) та КП (б) У.

До третьої групи документів логічно віднести вітчизняні періодичні видання 1917-1922 рр., насичені багатим та різноманітним матеріалом, який допомагає розкрити найважливіші важелі та механізми прийняття державних рішень у досліджуваний період. Це, зокрема, офіційні органи центральних державних та партійних органів – «Вісті ВУЦВК», «Известия ЦК КП (б) У», «Комуніст», «Донецкий пролетарий» тощо.

Четвертий комплекс використаних автором джерел становлять праці партійних і державних діячів. Визнаючи праці М. Бухаріна, В. Леніна, Г. Петровського, Х. Раковського, М. Скрипника, Й. Сталіна, Л. Троцького та інших більшовицьких лідерів джерелами, дослідник виходив із того, що їх автори були ідеологами і творцями внутрішньої і зовнішньої політики радянських Росії та України.

Джерелознавчий огляд проблеми засвідчує, що в сучасних умовах дослідник проблеми легітимації радянської влади в Україні у 1917-1922 рр. має в своєму розпорядженні оптимальний комплекс джерел для всебічного висвітлення найважливіших аспектів проблеми. Сукупність цих джерел, стала основою наукового пошуку, зумовила новизну дослідження.

У другому розділі «Організаційне, нормативно-правове та ідеологічне забезпечення легітимації радянської влади в Україні» роаналізовано передумови утвердження радянської влади в Україні, висвітлено процес створення правових основ функціонування радянської системи влади в республіці та визначено його особливості, досліджено історію формування представницьких і виконавчих органів влади в УРСР, визначені принципи організації та основні функції судових і правоохоронних органів, структур державного контролю, досліджено роль марксистської ідеології та масового терору в легітимації радянського режиму в Україні.

У підрозділі 2. 1. «Передумови утвердження радянської влади в Україні» на підставі опрацювання широкого кола архівних джерел автор доводить, що поразка українських національних урядів у боротьбі з радянським урядом УСРР, підтриманим Червоною армією радянської Росії, спричинилася до утвердження в Україні радянської влади, за фасадом якої приховувалась диктатура більшовицької партії. Ради – основа радянської державності, формально (тобто, згідно з законом) мали усі права і повноваження, але фактично були витіснені з політичної арени в результаті злиття з компартійними структурами. Відповідно принцип повновладдя рад був спочатку формалізований, а пізніше і зовсім вихолощений.

У