Внутрішній та міжнародний аспекти легітимації Радянської влади в Україні в 1917 – 1922 рр.

Підрозділ 3. 3. «Боротьба Раднаркому УСРР за збереження прерогатив республіки у сфері зовнішньої політики» присвячений аналізу політики уряду УСРР, спрямованої на збереження республікою права на самостійні зовнішні зносини. Позбавити радянські республіки цього права можна було лише об’єднавши їх у складі федерації під зверхністю Росії, що й передбачав сталінський план «автономізації». Найзапеклішим опонентом Кремля у питанні збереження за республіками майбутнього Союзу РСР права на самостійні зовнішні зносини став голова українського радянського уряду Х. Раковський. Свідченням чого є відмова УСРР після проголошення Радянського Союзу ліквідувати власний наркомат закордонних справ.

Проте із створенням СРСР Раднарком УСРР втратив право безпосередньо займатися зовнішньополітичною діяльністю. У процесі створення Союзної держави УСРР позбулась усіх установ, які працювали в сфері зовнішньої політики: було згорнуто діяльність НКЗС УСРР, Закордонного відділу при ЦК КП (б) У, Іноземного відділу ДПУ УРСР. Втім, проголошення СРСР 30 грудня 1922 р. і входження до його складу УСРР з формально-юридичної точки зору не припинили її міжнародної правосуб’єктності, позаяк УСРР у Союзній державі формально зберегла свій суверенітет, отримавши навіть конституційно затверджене право на вихід з СРСР. Однак статус повноправного суб’єкта міжнародного права Україна здобула тільки з проголошенням державної незалежності у 1991 р.

 

 ВИСНОВКИ

 

У дисертації розв’язано наукове завдання щодо з’ясування внутрішніх та міжнародних засобів легітимації радянської влади в Україні у 1917-1922 рр. Виходячи з мети та основних завдань дисертації, автор сформулював наступні наукові положення та висновки:

1. З погляду юридичної науки легітимація влади є процесом набуття або підтвердження владної уповноваженості державою, її апаратом та посадовими особами через їх схвалення народом відповідно до встановлених ним юридичних процедур. Власне тому легітимацію державної влади неможливо нав’язати іззовні, вона опирається переважно на внутрішні спонукальні мотиви і стимули, в основі яких – віра людей в те, що їх блага залежать від збереження і підтримання даного порядку, переконання в тому, що цей порядок виражає їх інтереси. Тому легітимація прямо пов’язана з інтересами людей, які частіше всього оцінюються ними усвідомлено. Водночас, аналіз процесу легітимації радянської влади в Україні та наслідків її діяльності підтвердив положення одного із засновників юридичного позитивізму Р. фон Ієрінга, згідно з яким будь-яка державна влада, навіть та, що застосовує у своїй діяльності насильство, є легітимною, оскільки сама державна влада встановлює, що є правовим і не правовим. Визначаючи статус радянської влади в Україні, вважаємо, що легітимною вона може вважатися лише умовно, позаяк не була виявленням волі більшості населення тогочасної України, а легітимізувалася внаслідок застосування властивих для класичних тоталітарних режимів першої половини ХХ ст. засобів, таких як державна ідеологія і масовий терор. Такого висновку автор дійшов завдяки використанню загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження, а також принципів історизму, об’єктивності, багатофакторності, системності, всебічності. Основним методом у цій системі виступає діалектичний метод пізнання державно-правових процесів і явищ.

2. З’ясування стану, повноти й достовірності вивчення історії становлення й функціонування радянської влади в Україні 1917-1922 рр. та процесу набуття нею легітимного статусу всередині країни й за її межами дає підстави стверджувати, що попри досить грунтовне вивчення вітчизняними і зарубіжними вченими проблеми становлення радянської влади в Україні (Б. Бабій, І. Білас, С. Кульчицький, В. Румянцев, І. Усенко, Є. Юрійчук та ін.) та набуття нею міжнародної правосуб’єктності (В. Василенко, В. Корецький, І. Лукашук, О. Мережко та ін.), комплексне дослідження процесу її внутрішньої і міжнародної легітимації не проводилось, а відтак представляє значний науковий інтерес, позаяк аналіз цієї теми дає змогу відповісти на низку питань історії радянської доби, серед яких одним з найактуальніших залишається визначення природи радянської державності та права.

3. Дослідження передумов, сутності, змісту та особливостей становлення радянської влади в Україні переконали нас в тому, що вирішальним чинником утвердження радянської влади в Україні став зовнішній (збройне втручання радянської Росії), а основними факторами міжнародного впливу стали: військовий (анексія та перерозподіл українських земель) і політико-демографічний (відсторонення українців від вирішення власних проблем, штучне винищення українського населення). Аналіз теоретичних поглядів з національного питання ідеологів і творців Радянської держави і співставлення їх з практикою національно-державного будівництва на терені України переконливо засвідчило їх кричущу невідповідність задекларованим цілям внаслідок прагнення більшовицької верхівки радянської Росії стати фундатором нової, комуністичної імперії. Водночас, тривала боротьба російського більшовизму за оволодіння Україною змусила кремлівське керівництво визнати, з тактичних міркувань, незалежність УСРР.

Радянська державність вимагала юридичного закріплення, легітимації, що мало бути забезпечено її конституційним оформленням. Перша Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки, як і її прообраз – Конституція РСФРР, ґрунтувалась на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому цей основний закон був скоріше політичним, аніж правовим документом. Його домінуючою рисою була декларативність, характерна і для наступних радянських конституцій. Республіка Рад визначалася як державна форма диктатури пролетаріату. Сформовані відповідно до Конституції 1919 р. державні інститути дублювали