Виховання доброзичливого ставлення до однолітків у дітей старшого дошкільного віку у процесі ігрової діяльності

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ДОБРОЗИЧЛИВОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

1.1. Виховання доброзичливого ставлення до однолітків у старших дошкільників як психолого-педагогічна проблема 

1.2. Методи, шляхи і прийоми виховання доброзичливого ставлення до однолітків у старших дошкільників 

Висновки до першого розділу 

2.1. Діагностика рівня сформованості доброзичливого ставлення до однолітків у старших дошкільників 

2.2. Методика виховання доброзичливого ставлення у дітей старшого дошкільного віку 

2.3. Аналіз результатів формувального експерименту 

Висновки до другого розділу 

Список використаних джерел 

Додатки 

 

 

Доброзичливість – це одна з головних рис гармонійних відносин з людьми. Коли люди доброзичливо ставляться один до одного, то поведінка ніколи не буде агресивною. Доброзичливість – це безсумнівне бачення добрих намірів, вміння звертати увагу лише на позитивні риси людей, жити з вдячністю в серці, довірою і повагою до оточуючих.

Проблема виховання гуманних, доброзичливих відносин в групі дошкільнят стояла перед педагогами завжди. Практично всі освітні програми для дітей дошкільного віку містять розділ «соціально-емоційне» або «моральне» виховання, присвячений формуванню позитивного ставлення до інших людей, соціальних почуттів, взаємодопомоги та ін. Важливість цього завдання очевидна, оскільки саме в дошкільному віці складаються основні етичні інстанції, формуються і зміцнюються індивідуальні варіанти відносин до себе і до іншої людини. Разом з тим методи такого виховання не настільки очевидні і являють собою серйозну педагогічну проблему. Тому метою даної роботи є теоретичний аналіз психолого-педагогічних досліджень фор- мування моральних якостей особистості, визначення сутності поняття "доброзичливі взаємини" та окреслено основні проблеми, які потребують вирішення. Словник української мови тлумачить доброзичливість як моральну якість, притаманну доброзичливій людині. А доброзичлива людина – та, яка зичить людям добра, співчутливо ставиться до інших, дбає, піклується про них, виражає до них добре ставлення, прихильність, приязнь. Поняття "взаємини" трактується як взаємні стосунки між ким-небудь [1]. Доброзичливість – ставлення до людини, орієнтоване на сприяння її благу, на здійснення добра. Суб’єктивно доброзичливість проявляється в прихильності, симпатії, співчутті. З моральної точки зору доброзичливість є обов’язком людини, а стосовно всіх людей вимога доброзичливості визначається мораллю рівності людей і правом кожної людини на повагу. Виховання первинних моральних якостей у дошкільників є насущною проб- лемою суспільного характеру. Основним простором вияву моральних якостей виступають доброзичливі взаємовідносини. Доброзичливість – фундаментальне моральне поняття, що характеризується готовністю і здатністю особистості свідомо слідувати добру. Ознаки доброзичливості завжди співвіднесені з вищою, самодостатньою ціллю і співпадають з людською довершеністю. Добро в першу чергу пов’язане з умінням радіти і жаліти, відгукуватись на почуття інших і тримати свою душу відкритою. Вони проявляються в особистісних взаєминах, які набувають дедалі більшої значущості. Дитина навчається рахуватися з думкою інших, співчувати та турбуватися,

Зростання агресивних тенденцій відображає одну з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства. Педагоги в школах відзначають, що агресивних дітей з кожним роком стає більше, з ними важче працювати. Найчастіше, вчителі, батьки просто не знають, як впоратися з агресивною поведінкою, так як традиційні методи впливу не сприяють стійкій зміні поведінки.

Всі батьки, чиї діти вчаться в школі, знають, який непростий і складний процес входження в шкільне життя. Труднощі, які чекають на дитину вже на самому початку навчання в школі, багатоликі і ховаються буквально за кожним кутом. Зазівається батько на роздоріжжі дошкільного та шкільного віку – і ось вже вчитель записує його дитину в категорію "важких". Тих, які "... в цілому абсолютно нормальні", а в систему навчання масової загальноосвітньої школи не вписуються.

Проблема виховання моральних якостей, гуманних цінностей у дітей завжди була в центрі уваги дослідників. Значний внесок у розвиток цього питання внесли І. Ващенко, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін. Теоретичні засади проблеми морального виховання відображені в працях психологів і педагогів І. Беха, Л. Вигот- ського, Г. Жирської, І. Кона та ін. У наукових доробках І. Беха, В. Білоусової, А. Богуш, О. Коберника, Т. Кравченко, В. Кременя, В. Кузя, А. Маслоу, Т. Поніманської, І. Рогальської, О. Сухомлинської та ін. акцентовано увагу на необхідності якомога раніше зна- йомити дітей з моральними поняттями, уявленнями, навчати доброти, вихо- вувати в них відповідні особистісні якості. Теоретичну основу проблеми склали: особистісно орієнтований підхід до вихо- вання  (І. Бех, О. Коберник, Н. Ничкало, В. Оржеховська, Т. Поніманська, Р. Пріма, О. Савченко, Н. Гавриш, О. Сухомлинська), положення філософської і психолого-педагогічної науки про сутність гуманізму і гуманізацію виховання  (Ш. Амонашвілі, І. Бех, М. Бубер, І. Кант, О. Кононко, В. Лекторський, Дж. Локк, А. Маслоу, К. Роджерс, Ж. -Ж. Руссо, Г. Сковорода, В. Сухомлинський), про сучасні концепції дошкільного виховання  (Л. Артемова, А. Богуш, Л. Калуська, О. Конон- ко, Н. Лисенко, Т. Поніманська та ін.), про психологічні закономірності розвитку дітей дошкільного віку  (Л. Виготський, Л. Долинська, О. Запорожець, Д. Ельконін, Г. Кос- тюк, С. Ладивір, А. Люблінська, В. Мухіна, Т. Піроженко, О.