Виховання доброзичливого ставлення до однолітків у дітей старшого дошкільного віку у процесі ігрової діяльності

Психолого-педагогічний і соціально-культурний аспекти проблеми морального виховання особистості розробляли Л. С. Виготський, Я. Г. Корчак, О. І. Кульчицька, В. О. Сухомлинський, О. В. Сухомлинська. Науковці відводять важливе місце формуванню морально-духовних цінностей підростаючого покоління: набуття знань; суспільного та особистого досвіду; осягнення і розуміння суті явищ, фактів об’єктивної дійсності; усвідомлення сенсу людського життя-буття. Наукові праці І. Д. Беха, В. А. Киричок, В. У. Кузьменко, Т. І. Поніманської, К. І. Чорної розкривають питання формування моральних почуттів, моральних цінностей, проблему морального розвитку особистості визначають як одну із базових засад загальнолюдських цінностей.

У теоретико-експериментальних дослідженнях проблема виховання доброзичливого ставлення до однолітківу дітей старшого дошкільного віку висвітлюється багатоаспектно, а саме: виховання умінь гуманної поведінки  (І. М. Гончаренко, Л. І. Врочинська, С. Є. Кулачківська), формування наці- ональної свідомості особистості (Л. В. Артемова, О. Г. Батухтіна, В. В. Лаппо), виховання моральних почуттів (Г. В. Бєлєнька, В. А. Павленчик, О. Л. Кононко, О. І. Кошелівська, Т. І. Поніманська) тощо.

Аналізуючи різні підходи до визначення поняття „доброзичливість”, було констатовано, що дослідники по-різному трактують його, а саме: як моральний ідеал, морально-етичну цінність, принцип гуманних взаємин, моральний імператив, моральну норму поведінки, моральний обов’язок, гуманне почуття, внутрішню потребу у моральній поведінці, моральну якість, морально-ціннісне ставлення особистості до оточуючих. Різноманіття дефініцій терміна „доброзичливість”, на наш погляд, зумовлено тим, що одна і та ж сутність розглядається вченими в різних проявах. Однак, аналізуючи це поняття, слід зазначити, що підхід сучасних дослідників до розуміння його змісту, в цілому, відображає таке трактування, як бажання добра, готовність сприяти благополуччю інших.

Для більш детального вивчення поняття „доброзичливість” нами було виділено три напрямки його трактування. В основі першого напряму лежить положення, згідно з яким „доброзичливість” є утворенням сфери моральної свідомості особистості; другого напряму – сфери моральних почуттів; третього – моральної поведінки. Прихильники першого напряму одностайні в думці про те, що доброзичливість формується лише за умов використання механізму свідомості, тобто на глибокому і всебічному розумінні необхідності поводитися на основі суспільно значущих норм і вимог. Відповідно до другого напряму по мірі того, як часто людина виявляє почуття доброзичливості, в неї формується внутрішня потреба в постійному прояві доброзичливості до оточуючих, яка збагачує і звеличує її особистість. Розглядаючи доброзичливість у сфері моральної поведінки слід зазначити, що це вільний свідомий вибір людини, її власна позиція і активність щодо побудови доброзичливих відносин, які складають її активну життєву позицію.

На наш погляд доцільно розглядати „доброзичливість” як моральну якість особистості, що проявляється в її відкритості, щирості, відвертості, чуйності, прихильності до інших, у її здатності до співпереживання та дієвої допомоги з позиції людинолюбства. У такому вимірі доброзичливість уособлює в собі елементи і моральної свідомості, і моральних почуттів, і моральної поведінки.

Наступним ключовим поняттям є категорія „ставлення”. Аналіз філософських (І. І. Кальної, С. А. Степанов), психологічних (Б. Р. Ананьєв, І. Д. Бех, О. Л. Кононко, Ю. О. Приходько), педагогічних (Т. В. Бабаєва, С. А. Козлова, М. І. Шарова) досліджень дозволив прийти до висновку, що ця категорія вважається ключовою для процесу формування та розвитку особистості.

Ю. О. Приходько, досліджуючи проблему генезису провідних відносин дитини дошкільного віку, стверджує, що ставлення до дійсності починає формуватися в дошкільному дитинстві і виступає необхідним атрибутом життєдіяльності дитини і одночасно важливим чинником її особистісного розвитку. За визначенням автора сутність поняття „ставлення” трактується як субʼєктивний, заснований на індивідуальному досвіді, вибірковий звʼязок людини з різними значущими для неї сторонами дійсності [Приходько Ю. О. Генезис провідних ставлень дитини дошкільного віку як основа її особистісного розвитку: дис.... д-ра психол. наук: 19. 00. 07 / Приходько Юлія Олексіївна; Український держ. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 1997. – 428с. ]. Таке трактування психологічного змісту категорії „ставлення”, містить у собі не стільки всі багатогранні звʼязки особистості з навколишнім світом, скільки її суб'єктивну позицію щодо всього, що її оточує.

Вивчаючи психологічні основи особистісного становлення дошкільника О. Л. Кононко стверджує, що індивід перетворюється на особистість, коли починає свідомо визначати своє ставлення до навколишнього світу і власного „Я”. У звʼязку з цим О. Л. Кононко відзначає, що динаміка розвитку особистості повʼязана зі зміною ставлення дитини до середовища. Тому кожна зміна в цій єдиній динамічній системі відносин є новим етапом у розвитку свідомості дошкільника, оскільки вона відображає зміни в тому, як він виділяє себе з на- вколишнього світу і як з ним співвідноситься [Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві) : навч. посіб. для вищих навчальних закладів / Олена Леонтіївна Кононко. – К. : Освіта, 1998. – 255 с. ].

Отже, виходячи зі змісту наукових положень, можна дати таке визначення категорії „ставлення” – це субʼєктивний, заснований на індивідуальному досвіді, вибірковий зв'язок людини з різними значущими для неї сторонами дійсності.

Так як формування соціальної компетентності