Виховання доброзичливого ставлення до однолітків у дітей старшого дошкільного віку у процесі ігрової діяльності

Ще одним важливим засобом розвитку емоційної чуйності дошкільнят в програмі «Дитинство», як і в багатьох інших, є залучення до мистецтва: музиці, літературі, народній культурі.

У багатьох дитячих садах широко використовується програма «Дружні хлопці», розроблена авторським колективом під керівництвом Р. С. Буре. Дана програма на відміну від багатьох інших направлена безпосередньо на виховання гуманістичної спрямованості, а саме на формування гуманних почуттів і дружніх відносин дошкільнят. Формування гуманних почуттів, за задумом авторів, досягається шляхом усвідомлення цінності доброзичливого ставлення до інших і через навчання емоційного передбачення наслідків своїх вчинків.

Гуманістична спрямованість поведінки розуміється як узагальнена характеристика поведінки дитини, яка відображає його вміння орієнтуватися в виниклої соціальної ситуації, усвідомлювати суть того, що відбувається, проявляти емоційну чутливість до стану однолітків. Автори пропонують наступні методи і засоби виховання гуманних почуттів і дружніх відносин дошкільнят:

• розглядання картин, що відображають знайомі для дитини життєві ситуації і переживання;
• читання художніх творів з описом типових моральних ситуацій та подальше обговорення вчинків героїв;
• гри-вправи, в яких дітям пропонується вирішити знайомі їм моральні проблеми;
• позитивна оцінка реальних проявів гуманістичної спрямованості поведінки, пояснення сенсу власного вчинку і вчинку однолітка.

Чуйність характеризується в програмі як вміння помічати ситуації, в яких його одноліток відчуває неблагополуччя, і знаходити дієві способи, що допомагають однолітка відновити емоційний комфорт. В якості основних методів виховання чуйності автори пропонують навчати дітей звертати увагу на емоційне неблагополуччя однолітків і долати своє і чуже емоційне неблагополуччя. Так накопичується досвід практичних дій, спрямованого на надання допомоги іншому; діти спонукаются до прояву чуйності і доброзичливості. Вихователь роз'яснює причини, що викликають емоційне неблагополуччя однолітка, і безпосередньо включається у взаємодію дітей, демонструючи способи прояви чуйності.

Таким чином, незважаючи на новизну заявлених цілей програми, їх реалізація має на увазі старі засоби і методи.

В даний час в дитячі сади активно впроваджується базисна програма нового типу «Витоки». Метою програми є різнобічне і повноцінний розвиток дитини, формування у нього універсальних, в тому числі творчих, здібностей до рівня, відповідного віковим можливостям і вимогам сучасного суспільства. [13, c. 62]

Одна з чотирьох ліній розвитку дошкільника (поряд з фізичним, пізнавальним і естетичним) є соціально-особистісний розвиток. В якості основи такого розвитку виступає спілкування дитини з дорослими і однолітками, яке є «головною умовою засвоєння дитиною моральних загальнолюдських цінностей, національних традицій, громадянськості, любові до своєї родини та Батьківщини, як основа формування його самосвідомості».

Для кожного віку в конкурсній програмі виділено відповідні завдання соціального розвитку, а також варіанти реалізації цих завдань на практиці.

Завдання соціального розвитку полягають, з одного боку, в розвитку моральної свідомості (розрізняти емоційні стани дорослих і дітей, формувати уявлення про те, що добре і що погано, що можна, що не можна), а з іншого боку – у формуванні комунікативних навичок (доброзичливо вітатися і прощатися, ввічливо звертатися з проханнями та ін.).

Слід зазначити, що автори програми «Витоки» багаторазово підкреслюють важливість виховання доброзичливих відносин дитини з дорослими і однолітками. Основним методом формування доброзичливих відносин є заохочення дорослого, його позитивна оцінка. Механізм соціального навчання є тут першорядним.

Отже, в результаті розгляду існуючих методів морального виховання ми бачимо, що ці методи досить одноманітні і недостатньо конкретні.

Незважаючи на те, що головним завданням морального виховання є розвиток почуттів дитини, в якості основних методів виховання пропонується, з одного боку, розвиток комунікативних навичок і умінь, а з іншого – моральних суджень дитини. Вважається, що моральні почуття є результатом або сумою навичок поведінки і моральних суджень. Однак чи відповідає це положення дійсності?

 

 

Підводячи підсумки нашого короткого огляду методів морально-етичного виховання, можна відзначити, що в більшості розглянутих програм спостерігається суттєва розбіжність між цілями морального виховання і методами їх практичної реалізації. При порівнянні завдань і методів їх вирішення виявляється, що, незважаючи на різноманіття і новизну цілей інноваційних програм, багато з них залучають старі засоби, які використовувалися ще в типовою програмою. Незважаючи на те, що головним завданням виховання в більшості програм є розвиток моральних почуттів і гуманних відносин між дітьми, основними методами у всіх програмах залишаються, з одного боку, формування комунікативних навичок, з іншого – правильних оцінок і моральних суджень. Передбачається, що і формування навичок поведінки і знання моральних норм є запорукою морального розвитку. Однак це не так. [13, c. 67]

Формування комунікативних навичок і «моральних звичок» передбачає автоматичне відтворення правила або зразка поведінки в відомої ситуації. Це досягається, з одного боку, наслідуванням моделі (зразком), а з іншого – через заохочення правильних і засудження неправильних дій (тобто научіння). В результаті формується щось на зразок морального стереотипу (або навички), який дитина навчається автоматично використовувати у відповідних обставинах. Така дія відбувається крім свідомості дитини, що призводить до того, що він не розрізняє правильні і неправильні дії. Мабуть, для морального розвитку таке розрізнення необхідно. [9, c. 63]

Інший метод виховання – формування моральних оцінок і суджень: уявлень про добро і зло, про норми моральної поведінки, про правильних і неправильних вчинках. Цей метод передбачає допущення, що морально-етичні уявлення переростають в мотиви власних дій дитини і стають