Виховання доброзичливого ставлення до однолітків у дітей старшого дошкільного віку у процесі ігрової діяльності

По-третє, діти вчаться агресивним і доброзичливим реакцій не тільки на реальних прикладах, а й на символічних.

 

 

Проблема формування в дитини з перших років його життя таких взаємовідносин з оточуючими людьми, які походили б з моральних принципів гуманізму – актуальна сьогодні як в теорії, так і на практиці виховання підростаючого покоління. У нашому суспільстві ці відносини характеризуються дружним співробітництвом, взаємоповагою, піклуванням людей один про одного, взаємодопомогою.

Якість життя кожної людини та суспільства в цілому залежить не лише від соціально-економічних умов, а й від наявності та використання накопиченого людством духовного багатства, ціннісних норм та ідеалів. Просте накопичення духовної спадщини, декларація ціннісних норм поведінки, а не дієве їх упровадження в життя індивіда, суспільства та людства в цілому призводить до руйнування ціннісної основи існування людей на Землі.

Глибока криза морального духу людини, знищення її гідності прирікає нас на життя, для якого стає характерним простий спосіб виживання. Саме тому на сьогодні виокремлюється важлива проблема впровадження у життя ціннісних орієнтирів, що виконують роль інструментарію забезпечення гідного людського існування, самореалізації кожної особистості. Цивілізаційні зрушення, що є базовим підґрунтям сучасного соціуму, набувають гуманістичного спрямування, для якого притаманним стає людський вимір. Ставлення до людини як найвищої суспільної цінності, створення найдоцільніших передумов для формування її особистісної сутності, реалізації її потенційних можливостей виокремлюються у пріоритетні важелі існування людської спільноти.

Духовне багатство особистості вимірюється ступенем усвідомлення, прийняття та впровадження у власне життя системи цінностей, до яких належать особистісні, сімейні, громадянські, національні та загальнолюдські. Джерелом ціннісних орієнтацій для кожної особистості є насамперед родина та сім'я, яка уособлює в собі основу пізнання нею всіх сфер земного буття людини. Саме тут плекається духовний світ дитини, її моральні переконання, що втілюються у конкретні вчинки, її сила, життєтворчий стиль життя. Тобто, дитина вбирає загальноприйняті у сімейному оточенні норми поведінки, ставлення до навколишньої дійсності і через них інтегрується в соціум.

На сучасному етапі розвитку суспільства часто спостерігається безвідповідальне ставлення молоді до питань створення і збереження духовного осередку суспільства – власної сім'ї, про що свідчить велика кількість розлучень, наявність неповних сімей, а як результат – соціальне сирітство. Нині можна констатувати той факт, що на державному рівні відбулися смислотворні зрушення у розумінні значущості сім'ї та сімейного виховного потенціалу для еволюційного розвитку суспільства. Наразі актуальною стає необхідність усвідомлення цінності сім'ї кожним громадянином нашої країни, що є передумовою формування свідомого батьківства. Свідоме батьківство передбачає глибоке розуміння своїх можливостей та обов'язків у формуванні цілісної особистості дитини як власної відповідальності перед людством.

Духовне здоров'я особистості, складовою якого є моральний розвиток, слугує тим стрижнем, тим золотим перетином буття, що консолідує всіх членів родини, нації, держави і світу. Серед найдієвіших засобів слід виокремити ознайомлення з історією та традиціями свого народу – його мовою, побутом, мистецтвом тощо; залучення до загальнолюдських цінностей через освіту, літературу, театр, живопис, музику, релігію.

Дослідження показують, що між дітьми дошкільного віку існують доволі складні відносини. Задовго до того, як в процесі організованої вихователем сумісної діяльності складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на становлення дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між його членами, впливає на клімат та настрій дітей.

Особисті взаємовідносини істотно впливають на формування дошкільника. При правильному педагогічному керівництві цими взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя та діяльності дітей в дошкільному закладі вони стають важливим засобом формування колективу та вихованню взаємодопомоги між дітьми. Особисті взаємовідносини найбільш яскраво виявляються в невеликих дитячих об'єднаннях, що будуються в основному на почутті взаємної симпатії, емоційної прив'язаності. В таких об'єднаннях дошкільники вчаться проявленням чутливості, чуйності, піклуванні про іншого, допомозі один одному, тобто тут беруть свій початок перші паростки доброзичливого відношення до оточуючих людей та своїх ровесників.

1. Дошкільний вік є найбільш сенситивним у вихованні моральних якостей старших дошкільників. 2. Доброзичливість – це турбота про потреби, запити і бажання людей, уважність до їхніх проблем, інтересів; співчуття до навколишніх, готовність прийти на допомогу. 3. Доброзичливі взаємини між однолітками формуються в діяльності у справах і вчинках, а не успадковується від батьків і не передаються за допомогою вербальних засобів. Вони починаються з відчування й розуміння психологічного стану іншої людини, виявляється в емпатійності, тактовності та щирій допомозі. 4. Доброзичливі взаємини між однолітками є складовою культури поведінки й виступають регулятором суспільних відносин. 5. Проведений аналіз науково-методичної літератури свідчить, що накопи- чено певний досвід використання поліфункціонального потенціалу мистецтва, зокрема театралізованої діяльності в моральному вихованні. Водночас у реальному сьогоденні виховні можливості мистецької діяльності використовуються недостатньо і потребують дослідження педагогічних умов у ефективному формуванні доброзичливих взаємин між старшими дошкільниками у процесі мистецької діяльності. Л