Загальні проблеми сучасного праворозуміння

Однак, правильно виділяючи певні психологічні аспекти права, це вчення розчиняє право в індивідуальній психіці, робить його тотожним правосвідомості, ігноруючи тим самим реальну об’єктивну природу права як складного явища соціального життя.

Найбільш поширена у нашій країні нормативістська концепція праворозуміння (або позитивістська). Право – це система загальнообов’язкових, формально-визначених норм, які виражають і покликані забезпечувати свободу поведінки в її єдності з відповідальністю і відповідно до цього виступають в якості державно-владного критерію правомірної і неправомірної поведінки. Таке визначення права дає С. С. Алексєєв.

У наведеному визначенні достатньо чітко виражене нормативне уявлення про право, яке має багатьох прибічників, насамперед серед практичних юристів, а також серед вчених – представників галузевих юридичних дисциплін. Прибічники нормативного підходу головними вважають правові норми – законодавство і інші акти, а ними і керується кожний юрист-практик у своїй повсякденній діяльності.

Прибічники нормативістського підходу розглядають право як сукупність норм, що містять правила «належної поведінки». Цей підхід полягає у тому, що норми права відрізняють від інших соціальних норм (звичаїв, традицій, моральних, політичних, релігійних норм) за певними ознаками. Щоб розкрити поняття права, як і інші поняття, потрібно відрізнити їх від інших аналогічних соціальних явищ. З позицій нормативного підходу такими явищами є інші соціальні норми.

1. Норми права відрізняються від інших соціальних норм тим, що вони регулюють найбільш важливі суспільні відносини з позицій держави і суспільства. Суспільних відносин надзвичайно багато, і вони регулюються нормами моралі, релігійними нормами, нормами громадських організацій і іншими соціальними нормами. Серед усіх цих суспільних відносин держава регулює найбільш важливі і для цього видає нормативно-правові акти.

2. Право – це не одна норма, а сукупність або система норм, які формально визначені. Формальна визначеність означає, що право і його норми сформульовані по правилам граматики і формальної логіки і викладені в нормативно-правових актах. В зв’язку із цим вони складають систему писаного права.

3. Правові норми на відміну від моральних і інших соціальних норм встановлюються або санкціонуються державою чи окремими її органами від імені держави і відповідно в межах своєї компетенції. Наприклад, Верховна Рада України приймає закони і постанови. Вона може доручати окремим громадським організаціям розробляти проекти нормативно-правових актів, а потім затверджувати (санкціонувати) їх і вводити в дію. Це стосується, в першу чергу, трудового законодавства, коли держава доручає профспілкам розробляти проекти таких нормативно-правових актів, або вони по своїй ініціативі їх розробляють.

4. Оскільки норми права встановлюються або санкціонуються державною владою, то вони є загальнообов’язкові для всього населення, державних органів і посадових осіб. Загальнообов’язковість означає, що ці норми повинні виконуватись всіма громадянами держави, іноземними громадянами і особами без громадянства.

5. Норми права, на відміну від інших соціальних норм, охороняються засобами державного примусу в випадку їх порушень або погрозою застосування юридичних санкцій. За порушення норм моралі може наступати моральна відповідальність у вигляді громадського осуду або інших громадських заходів. Держава за порушення норм моралі і інших соціальних норм таких санкцій не встановлює. Державні санкції – покарання застосовуються лише за порушення норм права, які встановлені державою.

Наведена характеристика права приводиться прихильниками вузького, власне нормативного підходу до його розуміння (С. С. Алексєєв, А. С. Піголкін).

Прибічники ж «широкого» розуміння права (В. С. Нерсесянц, Р. З. Лівшиц та ін.) виходять з того, що право не тотожне законодавству. В розумінні права підкреслюється особлива роль морально-правових, політичних та інших принципів.

Цінність права у тому, що воно виступає як міра свободи, що отримала завдяки законодавчому визнанню офіційний державний захист. Право – нормативно закріплена справедливість. В свою чергу закон, що не відповідає справедливості, не є право, а справедливий закон – це правовий закон.

Позитивне значення нормативізму заключається в тому, що: такий підхід, по-перше, дозволяє створювати і вдосконалювати систему законодавства; по-друге, забезпечує певний режим законності, однорідне застосування норм права; по-третє, забезпечує формальну визначеність права, що дозволяє чітко окреслити права і обов’язки суб’єктів, фіксувати міри і засоби державного примусу.

Але при всіх своїх позитивних моментах, нормативний підхід до розуміння права все ж односторонній. Право при такому підході береться як дане, як зовнішня по відношенню до індивіда система правил, покликаних керувати його поведінкою, ігноруються природні і моральні начала в праві (за винятком «широкого» розуміння), абсолютизується державний вплив на правову систему. Але разом з тим розумінням права повинні охоплюватись і закономірності правоутворення, і місце правової надбудови у всій суспільній системі, і право в дії – поєднання нормативів з реальною людською діяльністю.

На відміну від позитивістів історична школа (Г. Гуго, К. Ф. Савіньї, Г. Пухта) розуміє право як продукт народного духу, свідомості народу, який живе і проявляється у взаємовідносинах його представників. Право, як і мова, представляє собою невід’ємний компонент народу чи нації і розвивається за аналогічними законами.

Утворення права здійснюється шляхом поступового розкриття народного духу в історичному процесі. Народний дух визначає особливості народної правосвідомості, а вона виливається в норми права. Найбільш повним і послідовним джерелом розвитку народного духу є народні звичаї. Закони також відображають народну правосвідомість. Але в них народна свідомість