Загальні проблеми сучасного праворозуміння

Виникнення права у суспільних зв'язках С. Дністрянській пов'язував з суб'єктивними правами людини, які існували ще в дородовому суспільстві. Він доводив, що в межах поодиноких організмів незалежно від них з'являються окремі групи або кола інтересів, що викликають до життя пов'язані між собою та з іншими групами інтересів норми, які потім можуть ставати правовими. Такі суспільні зв'язки старші за державу, не є її витвором, їхній розвиток грунтується на внутрішній силі суспільства.

С. Дністрянській вважав, що право у формі правових звичаїв (суб'єктивних прав і обов'язків) з'явилося задовго до виникнення держави, з появою якої воно продовжувало розвиватися.

Розглядаючи еволюцію розвитку права, С. Дністрянській зазначав, що кожен суспільний зв'язок встановлює свій порядок досягнення спільних цілей усіх його членів. У первісних зв'язках такий порядок досягається за допомогою звичаю. Внаслідок постійного повторювання звичаю формуєтьсязагальне переконання тієї або іншої суспільної групи, що трансформує звичайу норму (правило поведінки).

Звичай – основний елемент творення правового життя, який може виникати лише у суспільному зв'язку шляхом «вирівнювання інтересів і потреб поодиноких членів зі спільними інтересами цілого зв'язку».

Правом, на думку Дністрянського, є такі норми, які необхідні для існування суспільного зв'язку з його визначеними цілями, для мирного співжиття членів цього зв'язку і для збереження спільної мети.

Додержання норм права вчений пов'язував з психологічним чинником. Він вважав, що у суспільному зв'язку мусить існувати переконаність в необхідності визнання вироблених у ньому норм суспільного життя (родинного, племінного, державного, народного), які водночас є соціально-етичними нормами останнього. Отже, припущення необхідності є головною ознакою кожного права.

Право суспільного зв'язку грунтується на соціальних основах, має нормативний характер. Безпосередньо стосується етики. Звичай та соціальна етика є двома боками соціальних явищ: фактичним і теоретико-нормативним. Звичай – це факт, а соціальна етика – це норма. Для існування суспільних зв'язків необхідно, щоб звичай як соціальна основа права знаходився у безпосередньому зв'язку з соціальною етикою.

Таким чином, позиція С. Дністрянського зводилась до таких основних положень: 1) норми права – це певні правила, спрямовані на встановлення суспільного порядку. Норми, що не мають на меті впорядкування людських стосунків у суспільних зв'язках (приписи моди або релігійні обряди), не є правовими; 2) усі правові норми є водночас соціально-етичними, однак не всі соціально-етичні норми є правовими; 3) право – це суспільний порядок соціального зв'язку, соціально-етичний мінімум; 4) правовими треба вважати вибрані та санкціоновані владою суспільного зв'язку соціально-етичні норми.

Розвиваючи положення про те, що первісною формою будь-якого права було Звичаєве право, а його основою звичай. С. Дністрянській зосереджував свою увагу на відмінностях звичаєвого права від державного. На його думку, їх можна звести до таких положень:

• правові норми, які існують в суспільних зв'язках (Звичаєве право), «Стають правом дотічної держави» після санкціонування їх відповідними державними органами;

• правові норми, встановлені або санкціоновані державою, забезпечуються зовнішнім (фізичним), а Звичаєве право – внутрішнім (морально-етичним) примусом;

• норми звичаєвого права виникають у суспільних зв'язках і тримаютьсяна внутрішній силі народу. Цієї сили не може подолати жодна держава, проте кожна мусить визнати цей первісний, безпосередній спосіб творення права.

Автором сучасної норматівістської концепції праворозуміння вважають Г. Кельзена, на думку якого право представляє собою струнку, з логічно взаємозв'язаними елементами ієрархічну піраміду на чолі з «основною нормою».

Предмет вивчення теорії права складають законодавчі норми, їх елементи, їх взаємовідносини, порядок як ціле, його структура. Мета теорії - Забезпечити юриста (правознавця і практика), насамперед суддю, законодавця чи викладача розумінням і описом позитивного права (законодавства) їх країни. Така теорія виводить свої поняття виключно із змісту позитивних законодавчих норм. На думку Кельзена, правова реальність - В позитивності закону. Реальність, тобто саме існування позитивного права, не залежить від своєї відповідності чи невідповідності спарведлівості чи «природному праву». Ті, що не може бути виявлене в змісті позитивних юридичних норм, не може увійти в поняття права.

Зведення права лише до позитивних норм не вірне, оскільки приводить до висновку, що без держави немає права. А між тим держава в якості певної форми суспільства з'явилась порівняно пізно в історії людства. До неї були інші, більш ранні форми суспільства. У середні віки з'являються такі види права, які створювались окремо від держави і державної влади – особливе право міщан, право селян, право цехів і гільдій, право, встановлене церквою.

Протягом всієї історії поняття права розвивалося. Розвиток права відбувався в напрямку поступової раціоналізації міфічних уявлень. Спочатку воно розумілось як заповіді, веління Бога. Пізніше під правом почали розуміти також закони, встановлені державою. Але майже завжди головним змістом права вважали свободу і справедливість.

Правові ідеї різних мислителів знайшли своє відображення і у сучаснихправових концепціях, які багато в чому спираються на їх праці.

 

 

Основоположною проблемою теорії права є проблема сутності і соціальної природи права.

Сучасні теорії права не мають єдиного розуміння сутності права. А натомість є набір окремих концепцій, напрямків в теорії права, серед яких можна виділити основні. Особливо широкого поширення в сучасній політологіїі науці права отримали соціологічний, солідарістській, норматівістській (неопозітівізм), психологічний напрямки, а також теорії «відродженого