Загальні проблеми сучасного праворозуміння

ЗМІСТ

 

1.1 Поняття «праворозуміння»

1.2 Рівні праворозуміння

2.1 Поняття праворозуміння в працях видатних науковців

2.2 Концепції праворозуміння: порівняльний аналіз

2.3 Проблема єдиного розуміння права

3.1 Основні критерії проблематики праворозуміння

3.2 Поняття правової ідеології та її специфічні особливості

3.3 Типологія праворозуміння та її критерії

 

 

Актуальність теми.

Розуміння сутності права або праворозуміння є початковою, вихідною категорією юриспруденції. В межах розуміння сутності права знаходиться першоджерело проблемності юридичної науки. Тому засобом забезпечення розвитку правознавства є вирішення проблеми праворозуміння.

Це в першу чергу зумовлює актуальність обраної теми. Пошуку сутності права присвячена значна кількість наукових робіт різних епох, починаючи з античності і закінчуючи сьогоденням. Філософи, правознавці, політичні і релігійні діячі усіх часів прагнули визначити витоки права, з’ясувати його природу.

Праворозуміння є виразом різноманітних поглядів, суджень і оцінок ― підходів щодо пізнання сутності права у вигляді окремих правових концепцій. В дипломній роботі обґрунтовується необхідність використання різноманітних підходів у процесі дослідження права як складного, багатогранного явища. Багатоаспектне правопізнання є дійсно важливим, адже чим більше використано підходів у вивченні права, тим змістовнішим є наше уявлення про його природу.

Сьогодні безперешкодне співіснування і реальна можливість вільно застосовувати при дослідженні права і пов'язаних з ним соціальних явищ різних наукових напрямів сприяє як виявленню найширшого спектра ознак і властивостей права, так і встановленню об'єктивної і різносторонньої картини правового життя суспільства. Крім того, застосування різноманітних підходів до вивчення і пояснення сутності, формування та функціонування права свідчить, що суспільство зацікавлене у створенні правової держави.  Для юриспруденції вихідне і визначальне значення має покладений в її основу тип розуміння права. Саме тип праворозуміння визначає парадигму (смислову модель, взірець) пізнання правових і державних явищ. З розвитком правових вчень утворились такі протилежні типи праворозуміння як юридичний і легістський.

Перший базується на розмежуванні права і закону, другий ― на ототожненні.  Тривалий час вітчизняна юриспруденція спиралася на легістський тип праворозуміння. Більше того, в історії розвитку вітчизняної юридичної науки були періоди домінування крайньої, навіть спотвореної, форми легізму, наслідками якої стала свавільна, насильницька юридична практика.  Сьогодні юридична наука повинна використовувати результати дослідження широкого кола правових шкіл, з'ясовувати різноманітні підходи до розуміння сутності, цінності і призначення права на противагу культивуванню однієї з правових концепцій та безпідставному запереченню інших. Це дає змогу досліджувати право як у позитивному (державному), так і в надпозитивному (наддержавному) вимірах. Тобто повноцінно і неупереджено, а не з псевдонаукових (заідеологізованих) позицій.  Отже, прагнення осмислити право як цілісне суспільне явище і обумовлює необхідність дослідження проблеми праворозуміння в основних школах права. Вивчення даної проблеми є актуальним для сучасної юридичної діяльності в цілому ― наукової, освітньої, практичної. Наукова юридична діяльність, спираючись на багатоаспектне праворозуміння, спроможна остаточно звільнитись від обмежених уявлень і стереотипів, які склалися на ґрунті радянського правознавства (а їх негативний вплив відчувається ще й нині) та досягти істотних результатів у дослідженні права і пов'язаних з ним суспільних явищ.  Освітня юридична діяльність не повинна базуватись на заздалегідь встановленому пріоритеті певних правових ідей. Інакше студенти (майбутні правознавці) ще на перших курсах будуть позбавлені можливості неупереджено оцінювати ті чи інші правові концепції, а в майбутньому, якщо в юридичній науці возвеличено легістські концепції ― і владні накази держави. Це твердження не є перебільшенням, адже навчання і підготовка юристів, що ґрунтується на вузьконормативному розумінні права, складає основу антидемократичного потенціалу юридичної освіти. Тільки багатоаспектне праворозуміння може запобігти зведенню підготовки майбутніх правознавців до вивчення виключно «законознавства». Практична юридична діяльність безпосередньо пов'язана із законодавчою діяльністю держави. Законодавець повинен не довільно конструювати закони (якими потім керується юрист), а втілювати в них вимоги природного права. В дипломній роботі неодноразово зазначається, що в законі можлива і відмова від права. Найглибшою сутністю усіх нормативних актів має бути справедлива і рівна міра свободи, бо лише тоді їх зміст можна визнати правовим. Таке розуміння сутності нормативних актів є наслідком багатоаспектного праворозуміння.  Загалом актуальність теми дипломної роботи зумовлена: • відсутністю у вітчизняній юридичній літературі комплексного дослідження проблеми праворозуміння в основних школах права, вирішення якої забезпечує прогресивний розвиток юридичної науки; • необхідністю використання в процесі з'ясування сутності права цінних досягнень широкого кола правових концепцій, які дають можливість сформувати всебічне уявлення про це складне і унікальне явище; • доцільністю розмежування для правотворчої діяльності понять «правовий закон» і «закон довільного змісту» внаслідок розмежування понять «право» і «закон»; • необхідністю підвищення рівня викладання на юридичних факультетах такої базисної юридичної науки, як теорія права і держави, та необхідністю сприяння подальшому викладанню такої відновленої юридичної науки й учбової дисципліни, як філософія права.

Об'єкт і предмет дослідження.

Об'єктом дослідження в дипломній роботі є сутність права як внутрішня цілісність усіх його багатоманітних якостей (властивостей).

Предметом дослідження є правові концепції, що за спільною спрямованістю в обґрунтуванні сутності, цінності і призначення права об'єднуються у школи права: природну, історичну, психологічну, соціологічну, нормативістську, аналітичну та інтегративну. Мета