+3 8(066) 185-39-18
fтих найважливіших зв'язків, які об'єднують і підпорядковують собі всі елементи права як специфічної системи». Наукове праворозуміння має відповідати також усім іншим критеріям, притаманним науковості, зокрема, обґрунтованості, інтерсуб'єктивній перевірюваності тощо. Чи можливе виконання цих вимог науковості щодо права як явища надзвичайно багатоманітного і значною мірою індивідуалізованого (для кожної країни і тим паче цивілізації)? Якщо до цього додати труднощі, пов'язані з неможливістю дослідження правових явищ у чистому, повністю елімінованому від «суб'єктивації» вигляді, про що вже доводилося писати, з перевіркою отриманих результатів (верифікацією) тощо, то вічна суперечка між позитивістами та їх противниками про те, чи є правознавство наукою, а якщо є, то в яких межах, – виявиться не такою вже й надуманою. Для вирішення цієї суперечки доцільно, очевидно, розрізняти науково-теоретичний і філософський рівні праворозуміння. У пострадянській літературі вони, як правило, не розрізняються. Науково-теоретичний рівень праворозуміння часто іменується філософським (на противагу практичному), або ж навпаки. У тих же випадках, коли філософське розуміння права виділяється як відносно самостійний тип (саме тип, а не рівень) праворозуміння, воно розглядається або як наукова абстракція, яка не має реального буття і яка протиставляється іншій ідеальній конструкції права – природно-правовій доктрині, або ж зводиться до інтегративної юриспруденції.
Пошук
Загальні проблеми сучасного праворозуміння
Предмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
79
Мова:
Українська
На мою думку, відмінності між науково-теоретичним і філософським розумінням права слід розглядати в дещо іншому ракурсі – співвідношення гносеологічних і аксіологічних аспектів, істини й цінностей, науки і світоглядної позиції.
Науково-теоретичний рівень передбачає таке дослідження права, при якому увага зосереджується на пошуку його об'єктивних закономірностей і детермінантів. На цьому рівні право виступає не стільки як духовний феномен, який містить ідеальний елемент, сферу духу, скільки як безпосередня реальність, об'єктивована щодо свідомості. Тут відкриваються широкі можливості для різного роду узагальнень, систематизацій, класифікацій, типологій тощо.
Оскільки правознавство як наука передусім практична за своєю природою вимагає визначеності, то на цьому рівні не тільки можливі, а й необхідні короткі операціональні визначення права, які, не претендуючи на універсальність, служили б певним орієнтиром для практичної юридичної діяльності.
Одне з основних завдань цього рівня праворозуміння – перекинути своєрідний місток між формально суворим, основаним на об'єктивній правовій реальності, визначенням права до його загальної світоглядної характеристики, де основним стає питання не відкриття законів руху права, не описування фактів, які піддаються верифікації, не досягнення істини, а осягнення його суті, призначення і смислу, тобто філософське бачення права. Основна увага на цьому рівні зосереджується на духовній стороні права, іманентною характеристикою якої виступають не наукові знання, а цінності.
Повертаючись у зв'язку з цим до питання про можливість поєднання основних типів праворозуміння і формування на їх основі єдиного інтегративного (або як його інколи іменують у вітчизняній літературі – багатоаспектного) розуміння права, зазначимо, що із світоглядно-ціннісних методологічних позицій, на яких ґрунтуються природно-правовий, юридико-позитивістський і соціологічний типи праворозуміння, це зробити неможливо. Ці позиції настільки різні, навіть антагоністичні, що будь-які спроби здолати розбіжності між ними приречені. Навіть між юридико-позитивістським і соціологічним типами праворозуміння, хоча вони, здавалося б, ґрунтуються на спільному фундаменті – філософському позитивізмі, змістовно-ціннісні відмінності в інтерпретації сутності та смислу права настільки суттєві, що об'єднувати їх в єдиному позитивістському, а тим більше легістсько-му типі праворозуміння, як це інколи можна спостерегти в пострадянській літературі, наврядчи коректно.
Проте, якщо абстрагуватись від світоглядних установок, на яких базуються відповідні концепції, й зосередитись на формах буття права, на яких фокусується увага цих концепцій, то його розуміння як феномену, що існує в різних проявах, формах та іпостасях, безперечно, збагатиться. І в цьому відношенні синтез здобутків зазначених концепцій не тільки можливий, а й необхідний.
Природно-правовий тип праворозуміння акцентує на праві як духовному феномені, на ідеалах справедливості, індивідуальної свободи, рівності, суспільної злагоди та інших цінностях, без яких право просто немислиме.
Юридико-позитивістський тип праворозуміння, за всіх його недоліків, зосереджує увагу на нормативно-інституціональних аспектах права, без яких такі його вимоги, як визначеність, передбачуваність, упорядкованість, стабільність тощо – недосяжні[37, 25].
Нарешті, прихильники соціологічного типу праворозуміння переносять акцент з абстрактних ідеалів і нормативно-правових текстів у площину конкретного, динамічного функціонування права, його дії в реальному житті, насамперед у правовідносинах та юридичних рішеннях, без чого ідеали та юридичні тексти перетворюються на декларації й перестають бути правом.
Науковий і філософський рівні праворозуміння відповідно до своїх можливостей відображають різні аспекти багатогранного феномену права, тому між ними не існує якоїсь китайської стіни. Межі між цими рівнями праворозуміння є досить рухливими і відносними. Проте саме їх розрізнення дає змогу, як на мене, якщо й не повністю зняти, то принаймні згладити згадувані тривалі суперечності між прихильниками позитивізму і їх противниками та глибше осмислити надзвичайну складність права як феномену, його значення і роль у житті людей.
2. ПРАВОРОЗУМІННЯ В ІСТОРИЧНІЙ ЕВОЛЮЦІЇ
2.1 Поняття право розуміння в працях видатних науковців
Актуальність даної теми полягає в тому, що на сьогодні не вироблено наукою єдиного уніфікованого поняття права, одноманітного розуміння його сутності.
Новизна розвідки полягає в тому, що на основі аналізу ґрунтовних праць вчених-юристів сформульовано найбільш повне розуміння права, його сутність та визначальні риси як базового, системного соціального інституту.
Сьогодні кожен юрист, вивчаючи