Загальні проблеми сучасного праворозуміння

Для початку з’ясуємо що ж таке праворозуміння? У цьому плані М. В. Кравчук визначає праворозуміння як наукову категорію, яка висвітлює процес пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до базового соціального інституту.

Праворозуміння ще можна трактувати як з’ясування сутності поняття «право».

Праворозумінню у своїх працях приділяли увагу, окрім названих у статті, і багато інших вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: М. І. Козюбра, В. О. Котюк, А. Ф. Крижанівський, Н. М. Крестовська, Ю. М. Оборотов, В. Н. Хропанюк та інші.

Тому встановлення плюралістичного сприйняття права як оригінального соціального явища вченими-юристами у ХХ і ХХІ ст. ст. є важливим і цінним для кожного правника. Оскільки воно надає можливість більш повно усвідомлювати правову матерію і на цій основі виробляти імператив поведінки.

Так, С. С. Алєксєєв розуміє право настільки унікальним, складним і суспільно необхідним феноменом, що протягом тисячолітньої історії його існування науковий інтерес до нього тільки зріс. Питання «праворозуміння» належать до числа «вічних наукових проблем» вже тому, що людина на кожному з етапів свого індивідуального і суспільного розвитку відкриває в праві нові якості, особливі аспекти його співвідношення з іншими явищами та сферами життєдіяльності соціуму. У світі існує багато наукових ідей, точок зору з приводу того що є правом. Сам же науковець трактує право як систему взаємопов’язаних і взаємодіючих норм, викладених у нормативних актах. Отже, в цьому випадку право розуміється як позитивне.

Ю. А. Вєдєрніков та В. С. Грекул вважають: по-перше, що право – це система (сукупність) формальновизначених норм (правил поведінки), які встановлені (санкціоновані) державою, є загальнообов'язковими для всього населення, державних органів і посадових осіб, охороняються від порушень державною владою, виражають волю панівного класу або всього народу та спрямовані на регулювання та охорону суспільних відносин і соціальних цінностей (нормативний підхід) ; по-друге, що право – це наявність в суспільній свідомості системи понять про загальнообов'язкові норми, права і обов'язки, умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту (моральний підхід) ; по-третє, що право – це безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядкована дія соціальних суб'єктів і тільки воно лежить в основі утворення законів та інших нормативних актів (соціологічний підхід).

З цього приводу В. В. Копєйчиков стверджує, що право – це можливості, які має соціальний суб’єкт; сукупність (система) особливих правил соціальної поведінки загального характеру; оцінка покажчика істинності, дійсності, достовірності певних соціальних явищ.

М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова зазначили, що право – це закономірний результат внутрішнього розвитку регулятивної системи, відповідь на потребу суспільства в регулюванні економічних, політичних, соціальних відносин. Воно є необхідною умовою існування державно-організованого суспільства і має велику соціальну цінність.

У юридичному праві слід розрізняти право об’єктивне з його різними проявами, що в цілому характеризує стан сукупності охоронюваних державою суспільних відносин і тенденції їх розвитку, і право суб’єктивне, яке належить окремим особам і полягає в наявності в кожного з них певних правових можливостей.

Інші науковці під правом розуміють засновану на уявленні про справедливість міру свободи й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка в своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою.

М. С. Кельман, О. Г. Мурашин, Н. М. Хома декларують, що право є сукупністю правових норм, які, з одного боку, надають, а з іншого – обмежують зовнішню свободу осіб у їх взаємних стосунках. Вони вважають невипадковим те, що термін «право» в українській мові має спільний корінь із словами «правда», «правильно», «справедливість». Також право ними трактується як: соціально-правові домагання людей (наприклад, право людини на життя) ; офіційно визнані можливості, якими користуються фізичні або юридичні особи; система всіх правових явищ, що містять природне право; право в об’єктивному і суб’єктивному розумінні (правова система).

М. В. Кравчук має свої погляди щодо сприйняття права і присвятив крім декількох тем у навчальному посібнику з теорії держави і права й окремий розділ у навчальному посібнику «Проблеми теорії держави і права».

Зокрема, він зазначає, що «право – це масштаб, координати схваленої державою соціально значимої поведінки, яка проявляється у вигляді прав і обов’язків, дозволів і заборон, засадничих настанов, що гарантують консенсус і злагоду в суспільстві, а його реалізація забезпечена легітимним примусом». Крім того, підкреслює, що право – це історично обумовлена способом виробництва воля економічно пануючої групи (страти) населення, виражена у законі; це певні можливості суб’єктів суспільного життя, які об’єктивно зумовлені рівнем розвитку суспільства; це оформлена в офіційних джерелах і гарантована державою єдина в масштабі суспільства нормативна система, покликана регулювати соціально значиму поведінку учасників суспільного процесу на основі встановлення рівноваги інтересів, узгодження волевиявлення і правових вимог для всіх верств населення; система загальнообов’язкових формально визначених, гарантованих, встановлених або санкціонованих державою норм (правил поведінки), які виражають волю домінуючої частини населення соціально