Загальні проблеми сучасного праворозуміння

У Аристотеля право уособлює собою політичну справедливість і служить нормою політичних відносин між людьми. «Поняття справедливості, – відмічає він, – пов'язане з уявленнями про державу, так як право, яке служити критерієм справедливості, є регулюючого нормою політичного спілкування». Аристотель ділить право на природне і умовне (волевстановлене). Природне право – те, яке скрізь має однакове значення і не залежить від визнання чи невизнання його. Під умовним правом в концепції Аристотеля розуміється все те, що пізніше почне визначатися як позитивне право. До умовного права він відносить закони і всезагальні угоди. Причому він говорить про писані і неписані закони. Під неписаним законом, який також відноситься до умовного (позитивного) права, маються на увазі правові звичаї (Звичаєве право).

Епікур вважав, що дії людей, діяльність державної влади і самі закониповинні відповідати природним (в даному місці, в даний час і при данихобставинах) уявленням про справедливість. Така концепція змінюваноїсправедливості – в її співвідношенні з законом – містить в собі ідеюприродного права із змінюванім (в залежності від місця, часу і обставин) змістом, яким є спільна користь взаємного спілкування.

Великий внесок у розвиток поняття права внесли представники природноїшколи права – Г. Гроцій, Т. Гоббс, Д. Локк, Ш. Л. Монтеск 'є.

Г. Гроцій суттєвого значення надавав запропонованому ще Аристотелем поділу права на природне і волевстановлене. Природне право визначається ним як «припис здорового глузду». Згідно цьому припису та чи інші дія – взалежності від її відповідності чи суперечності розумній природі людини --визнається або морально ганебною, або морально необхідною. Природне право, таким чином, виступає в якості основи і критерію для розрізнення належного (дозволеного) і неналежного (недозволеного) по самій своїй природі, а не в силу якогось волевстановленого припису (дозволу чи заборони).

Природне право, згідно з Гроцієм, це і є «право у власному смислі слова», і «воно заключається в тому, щоб надавати іншим те, що їм вже належить, і виконувати покладені на нас по відношенню до них обов'язки». Джерелом цього права є не чиясь вигода, інтерес чи воля, а сама розумна природа людини як соціальної істоти, якій притаманне прагнення доспокійного спілкування.

Право в більш широкому розумінні (тобто форми волевстановленого права) є правом у кінцевому рахунку постільки, поскільки не суперечить розумній людській природі і природному праву.

Правове вчення Томаса Гоббса основане на певному уявленні про природулюдини. Він вважає, що всі люди створені рівними у відношенні фізичних ірозумових здібностей і кожен має однакове з іншими «право на все». Але вумовах «війни всіх проти всіх» мати «право на все» – значить фактично немати права ні нащо. Таке становище Гоббс називає «природним станом родулюдського «.

Природний розум підказує людям, на яких умовах вони можуть здійснити процес подолання природного стану. Ці умови (їх і виражають приписиприродного розуму) і є природними законами.

Всі природні закони можна сформулювати одним правилом: не роби іншомутого, чого не хотів би, щоб було зроблено по відношенню до тебе.

Але всі природні закони не обов'язкові до виконання. Перетворити їх вбезумовний імператив поведінки може тільки сила. Для Гоббса природний закон є свобода що-небудь робити чи не робити, а позитивний закон – припис робити чи не робити чогось.

Абсолютна влада держави – ось, на думку Гоббса, гарант миру і реалізації природних законів. Вона змушує індивіда виконувати їх, видаючи громадянські закони. Якщо природні закони зв'язані з розумом, то громадянські – спираються на силу. Всякі свавільні вигадки законодавців НЕможуть бути громадянська законами, бо останні є ті ж природні закони, тільки підкріплені авторитетом і могутністю держави. Їх не можна ні відміняти, ні змінювати простим волевиявленням держави. Ставляч игромадянські закони в таку сувору залежність від природних, Т. Гоббс хотів, мабуть, направити діяльність держави на забезпечення розвитку нових, буржуазних суспільних відносин.

Дж. Локк повністю поділяв ідеї природного права, суспільного договору. Будуючи державу добровільно, люди точно відміряють той об'єм повноважень, який вони потім передають державі. Але право на життя і володіння майном, свободу і рівність людина не відчужує нікому і ні при яких обставинах. Це і є природними правами людини. Ці невідчужувані цінності – кінцеві межі владиі дії держави, переступати які їй заборонено.

Ш. Л. Монтеск 'є закони природи (природні закони) трактує як закони, яківитікають лише з будови нашого їства. До природних законів, за якими людина жила у природному (досуспільному) стані, він відносить наступні властивості людської природи: прагнення до миру, до добування собі їжі, до відносин з людьми на основі взаємного прохання, бажання жити в суспільстві. Позитивний (людський) закон передбачає об'єктивний характер справедливості і справедливих відносин. Справедливість передує позитивному закону, а не вперше ним створюється.

В філософії права Г. В. Ф. Гегеля поняття «право» вживається у наступнихосновних значеннях: І) право як свобода («ідея права»), право як певнаступінь і форма свободи («особливе право»), право як закон («позитивне право») [33].

На ступені об'єктивного духу, де весь розвиток визначається ідеє юсвободи, «свобода» і «право» виражають єдиний смисл. Система права як царство здійсненої свободи представляє собою ієрархію «особливих прав». Нагорі ієрархії