Загальні проблеми сучасного праворозуміння

Метою дипломного дослідження є, по-перше, з'ясування характеру категорії «праворозуміння», по-друге, розкриття багатоаспектної сутності права шляхом аналізу положень основних правових шкіл та визначення інтегративного підходу до праворозуміння.  Відповідно до поставленої мети в дипломному дослідженні зосереджено увагу на виконанні наступних завдань:

• дати характеристику категорії «праворозуміння» як центральної категорії теорії права і держави та філософії права на думку багатьох авторів;

• визначити зміст основних типів право розуміння: юридичного, легістського, широкого (багатоаспектного) ;

• виявити зв'язок типів праворозуміння із змістом категорії «законність», що дає змогу прослідкувати зв'язок правової теорії з юридичною практикою; • з'ясувати погляди представників тих правових шкіл, які визначають право як явище надпозитивне (наддержавне), тобто розмежовують поняття «право» і «закон»;

• проаналізувати погляди представників неопозитивістських шкіл права, які обожнюють право з законом;

• визначити досягнення і недоліки наведених правових шкіл; • окреслити етапи розвитку вітчизняної юридичної науки упродовж ХХ ст. та відповідні періоди вітчизняного право розуміння;

• визначити спрямованість сучасного праворозуміння та його вплив на юридичну діяльність (наукову, освітню, практичну) ; • обґрунтувати необхідність домінування широкого (багатоаспектного) розуміння сутності права та доцільність формування інтегративної юриспруденції.  Методологічна і теоретична основа дипломної роботи. Методологічну основу диплому складають загальнонаукові та конкретно-наукові методи дослідження сутності і призначення права.

Враховуючи специфіку об’єкта і предмета дослідження автор застосував наступні загальнонаукові методи:

• діалектичний (його використання надало можливість досліджувати сутність права як категорії динамічної, що постійно розвивається і вдосконалюється, та виявити специфічні закономірності формування праворозуміння в різних правових школах) ;

• феноменологічний (використання цього методу надало можливість вивчати сутність права шляхом дослідження його цінності і призначення в житті окремої людини, суспільства, держави) ;

• метод філософської антропології (його використання надало можливість визначити першоджерело права – людську особистість). Враховуючи специфіку мети і завдань дослідження автор застосував наступні конкретно-наукові методи:

• історичний (використаний для дослідження національно-культурної обумовленості розвитку праворозуміння в межах основних шкіл права) ; • логічний (використаний для вивчення логіки процесу формування різноманітних наукових напрямів і підходів до розуміння сутності та призначення права) ;

• соціологічний (використаний для дослідження тенденцій розвитку тих суспільних відносин, які потребують правового регулювання, оскільки останні в значній мірі визначають природу права) ;

• порівняльний (використаний для вивчення сутності права шляхом порівняння вихідних положень та для визначення порядку і характеру впливу одних концепцій права на формування інших) ;

• системний (використаний для вивчення сутності права як явища, яке має власні складові частини і водночас є складовою частиною більш широких суспільних систем: норма права – система права – правова система). 

 

 

 

Проблему розуміння права без перебільшення можна віднести до числа «вічних». Починаючи з виникнення професійної юридичної діяльності й до сьогодні не було й немає, мабуть, жодного юриста, який би не замислювався над питанням, що таке право, і не намагався дати відповідь на нього. Тим більше зросла увага до цього питання із зародженням теоретичних знань про право. Сотні й тисячі років мислителі різних народів – філософи, соціологи, правознавці – намагалися його з'ясувати. Проте проблема праворозуміння і нині залишається центральною для юриспруденції.

Варто навести у зв'язку з цим слова нашого співвітчизника – визначного теоретика права і соціолога Б. Кістяківського, який ще на початку минулого століття писав: «У жодній іншій науці немає стільки суперечливих теорій, як в науці про право. При першому знайомстві з нею виникає таке враження, ніби вона тільки й складається з теорій, що взаємно виключають одна одну. Найбільш суттєві питання про сутність і невід'ємні властивості права вирішуються різними представниками науки про право зовсім по-різному. Суперечка між теоретиками права виникає вже на початку наукового пізнання права, навіть більшою мірою, саме з приводу вихідного питання – до якої сфери явищ належить право – починається непримириме розділення напрямів і шкіл у цій науці. Достатньо згадати найсуттєвіші відповіді на останнє запитання, щоб відразу отримати яскраве уявлення про те, в якому невизначеному стані перебуває ця сфера наукового знання»[5].

Відтоді мало що змінилося (за винятком радянського періоду, коли дискусії навколо розуміння права, особливо після сумнозвісної Першої Всесоюзної наради з питань науки радянського права і держави 1938 р., у вітчизняному правознавстві на довгі роки припинилися взагалі). Хіба що нині такі дискусії стали коректнішими, толерантнішими до альтернативних точок зору, а нерідко завершуються й певними компромісами. Розмаїття ж підходів до розуміння права з плином часу не тільки не зникло, а ще більше поглибилося. Показовим у цьому плані є експеримент, проведений відомим французьким журналом Droits, описаний Н. Руланом у його навчальному посібнику «Історичний вступ до права». Експеримент засвідчив, що навіть серед 50-ти найбільш авторитетних представників французького правознавства якогось єдиного підходу до визначення права не існує.

Запропоновані учасниками експерименту підходи до його трактування виявилися настільки різноплановими, що журналу не вдалося синтезувати їх навіть у декілька основних напрямів. Важко не погодитися у зв'язку з цим з Н. Руланом, який констатує, що «право – це процес інтелектуальної кваліфікації, а не реальний