Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943-1953 рр.)

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, історії освіти та культури повоєнних років, при читанні спецкурсів з української історії та історії педагогіки, при підготовці довідково-бібліографічних видань.

Апробація дисертаційного матеріалу. Наукові висновки та положення дисертації доповідалися на ІV Всеукраїнській науковій конференції “Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури” (Переяслав-Хмельницький, 1999), Міжнародному симпозіумі “Україна та Фінляндія: західні та східні впливи на історичний та культурний розвиток” (Київ, 2000), Міжреспубліканській науковій конференції “Велика війна очима молодих дослідників” (Донецьк, 2000), Міжнародній науковій конференції “Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України) ” (Київ, 2001), V Всеукраїнській науковій конференції “Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури” (Переяслав-Хмельницький, 2001). Основні результати дисертації викладені у дев’яти наукових публікаціях загальним обсягом 5 друк. арк.

 

 

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” проведено аналіз історичної літератури з обраної проблеми та характеризуються використані джерела.

Стан наукової розробки проблеми. Кількість праць, присвячених загальноосвітній школі України 1944-1953 рр. є досить значною. Нагромадження історичних знань з цієї тематики можна поділити на три періоди. Перший охоплює 1943 – першу половину 1950-х рр. Другий – другу половину 1950-х – початок 1990-х рр. Сучасний етап історіографії розпочався з проголошенням України незалежною державою. Запропонована періодизація враховує тематику та зміст досліджень, методологію, джерельну базу, вплив політичної практики на висвітлення обраних тем.

Авторами перших праць були учасники тогочасних суспільних процесів. У монографії М. Грищенка  описово висвітлено втрати народної освіти України у війні. Автор доводив переваги радянської системи освіти над капіталістичною. У роботі І. Золотоверхого  стверджується, що діти усіх верств населення республіки у 1946 р. були повністю охоплені шкільним навчанням. Однак таке твердження потребує уточнення.

Кандидатські дисертації С. Міщенка, О. Татенка, А. Ігната, І. Павлюка, О. Кондратюка, В. Літнянського  також присвячені загальноосвітній школі республіки і захищені в 1950-х роках. Всі вони, окрім праці С. Міщенка, обмежені географічними рамками окремих західних областей, захищені у 1950-х роках. У розвитку мережі шкіл та їх матеріальної бази завищуються фактичні дані. Наводяться дані лише про загальну кількість вчителів, без аналізу їх підготовки та використання. Фактологічний матеріал поєднаний із схематичним переказом ідеологічних настанов партійного керівництва. Названим працям притаманна одноманітність використаних джерел.

Автори історичних досліджень тих років переоцінювали радянську освіту, зосереджуючись лише на її здобутках і не аналізуючи реальні проблеми та недоліки.

Новий етап у висвітленні загальноосвітньої школи розпочався з другої половини 1950-х років. Критика культу особи справила позитивний вплив і на дослідження, присвячені народній освіті. Інтерес істориків до цієї тематики був спричинений і “Законом про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР”.

Історична література тих років базувалася на комуністичних уявленнях про соціальну справедливість. Із цих позицій написана праця про українську культуру , в якій стверджується про постійне піклування партії про добробут школи та її працівників. У роботі “Розвиток народної освіти і педагогічної науки в Українській РСР. 1917-1957”  аналізується матеріальна база школи, навчально-виховний процес, вчительські кадри, діяльність шкільних організацій. Між тим, наводяться завищені дані про матеріально-технічну базу школи, забезпечення її приміщеннями, навчальними атрибутами. Фальсифіковано процес трансформації школи західноукраїнського регіону, переоцінюється зміст тогочасних навчальних програм та підручників з гуманітарних дисциплін.

У монографіях О. Філіппова  та М. Гриценка  обходяться гострі аспекти даної тематики. Наведені ними кількісні показники кадрового забезпечення школи, її матеріально-технічної бази не відображали дійсного стану освіти. Всі зміни у функціонуванні загальноосвітньої школи подавались в руслі переможних досягнень соціалістичного суспільства.

У дослідженнях з історії КПРС поширеною тенденцією був розгляд виховної функції школи як реалізації політики правлячої партії щодо народної освіти .

У працях радянських істориків не знайшли висвітлення процеси русифікації української школи, стану освіти національних меншин, впливу голоду 1946-47 рр. на становище вчителів і учнів. Автори уникали сюжетів, пов’язаних з партійно-адміністративною чисткою вчителів. Народна освіта розглядалася відірвано від тогочасного суспільно-політичного життя країни. Окремі труднощі подавалися як тимчасове, об’єктивно обумовлене явище.

Безпосередньо чи дотично порушували питання загальноосвітньої школи України в повоєнні роки історики української діаспори. Праця В. Гришка  присвячена становищу учнівської та студентської молоді. Висвітлюючи повоєнне суспільно-політичне життя, автор показав процес русифікації в УРСР, а також дії ОУН-УПА, спрямовані проти русифікації шкільництва в західних областях України. Монографія І. Коляски  висвітлює проблеми становлення й трансформації радянської системи освіти в Україні. Однак аналіз становища освіти повоєнного десятиліття обмежений.

З початком 1990-х років українська