Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943-1953 рр.)

Вагомим внеском у висвітлення розвитку загальноосвітньої школи України є доробок С. Сворака . Автор показав, як радянська влада ламала традиції української національної школи, здійснювала розстановку педагогічних кадрів у західних областях УРСР. Однак в його працях не знайшли відображення вплив голоду 1946 – 1947 рр. на характер шкільної освіти та соціальне становище вчителів.

У праці В. Майбороди  розглядається становлення та розвиток вищої педагогічної освіти в Україні, що доповнює знання про підготовку та формування учительських кадрів. Проте автор не зупиняється на проблемах партійно-адміністративного тиску на студентсько-учительське середовище, що значно збагатило б дане дослідження.

Попри значимість дослідження О. Замлинської , в якому увага приділяється культурному розвитку України у повоєнні роки, автор не торкається ні питань соціального становища учителів та учнів в умовах розрухи та голоду, ні освіти національних меншин.

Публікація В. Даниленка та А. Слюсаренка  орієнтує дослідників на розробку актуальних проблем історії освіти і шкільництва. Правомірним є твердження науковців, щоб дослідження з даної проблеми включали світоглядно-змістовий, організаційно-структурний, національний та соціальний аспекти.

Аналіз історіографії свідчить, що загальноосвітня школа повоєнних років не стала предметом комплексного вивчення. Відкритими залишилися національно-політичні та соціальні аспекти її розвитку.

Джерельну базу дослідження складають головним чином архівні документи серед них і ті, що раніше перебували у закритих фондах і були недоступні для дослідників.

Вивчалися матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України) : фонд ЦК Комуністичної партії України (фонд 1), документи якого допомагають з’ясувати її політику у сфері освіти, прослідкувати русифікацію та денаціоналізацію, розкрити становище шкіл національних меншин, механізм управління освітою, діяльність партійних, комсомольських, піонерських організацій, напрямки виховної роботи із вчителями. Вивчено документи так званої “Окремої папки”, які належали до найвищої категорії секретності і є важливим джерелом для з’ясування впливу суспільно-політичних процесів на шкільну освіту, висвітлення багатьох невідомих для широкого загалу громадськості подій. Вони дають уявлення про державну політику в галузі освіти, можливість виявити цінну інформацію про неоднозначне ставлення вчителів до національної та соціальної політики партії, невдоволення адміністративно-командними методами управління, визначити взаємовідносини між партійними та освітянськими керівними органами з одного боку і педагогічними працівниками з другого.

Аналізувалися матеріали Центрального державного архіву вищих органів державної влади і управління України (ЦДАВО України) : Міністерства освіти УРСР (фонд 166), Ради Міністрів УРСР (фонд 2), зокрема постанови, накази, розпорядження, інформації, звіти, доповідні записки, листи, статистичні дані тощо. Вони дають змогу прослідкувати тенденції розвитку національного повоєнного шкільництва. Відбудова і розвиток освіти найбільш повно відображені у звітах районних, обласних відділах освіти; довідках, інформаціях райкомів, міськкомів, обкомів КП (б) У, ЦК ЛКСМУ, протоколах та стенограмах засідань колегії Міністерства освіти УРСР, конференцій та нарад працівників освіти. Інформативна цінність таких джерел є доволі високою, але їх слід співставляти з іншими видами джерел.

У Центральному державному архіві-музею літератури і мистецтва України проаналізовано документи особового фонду П. Г. Тичини (фонд 564), який по війні займав посаду Міністра освіти УРСР. Тут містяться доповідні записки, листи учнів та їх батьків, вчителів, працівників народної освіти до Міністерства освіти. Вміщені матеріали відбивають реальні потреби шкільництва, пересічних працівників освіти і учнівства, ілюструють настрої вчителів даного періоду.

Вивчено окремі архівно-слідчі справи репресованих у повоєнні роки, які знаходяться в Державному архіві Служби безпеки України. Вони – документальне свідчення наслідків сталінського тоталітаризму, які розкривають адміністративно-репресивний вплив влади на вчителів та учнів. Справи репресованих знайшли всебічну перевірку в умовах незалежної України. Цінність цих документів для історичної науки в тому, що вони мають як фактографічне значення, так і містять ґрунтовні тлумачення і обмовлення тих чи інших заходів.

Автор використала матеріали періодичних друкованих видань, зокрема, документи “Збірника законів та розпоряджень Міністерства освіти УРСР”. Вони дають змогу визначити питання, якими займався керівний освітянський орган. Статистичні збірники, довідники, матеріали переписів допомагають прослідкувати динаміку зміни показників шкільної мережі, учнівства та вчителів. Автор вивчила газетні публікації з питань освітянської сфери повоєнних років, які багаті інформацією про досягнення окремих шкіл та освіти регіону в цілому. Зі сторінок преси пропагувався досвід педагогічних колективів, громадськості у відбудові матеріальної бази школи. Разом з тим, опубліковані джерела дають неповну, поверхову інформацію із щоденних проблем школи, а їх критична спрямованість носила обмежений, допустимий тільки під цензурою, штучно-оптимістичний характер. Критичне і комплексне використання друкованих видань, співставлення їх з іншими джерелами дало змогу оцінити тогочасні події і факти з різних точок зору.

Для написання дисертації була використана також мемуарна література , матеріали якої є суттєвими для відтворення картини суспільного життя і умов праці вчителів повоєнних років.

Джерельна база є достатньо широкою для створення комплексного дослідження розвитку загальноосвітньої школи України у контексті суспільно-політичного життя 1943-1953 рр.

У другому розділі “Відновлення навчально-матеріальної бази загальноосвітньої школи” розкрита система управління освітою, проаналізовані втрати, яких зазнала