Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943-1953 рр.)

- Шкільна освіта повоєнних років знаходилася в прямій залежності від суспільно-політичних явищ і процесів, які в цілому визначили зміст і функціонування загальноосвітньої школи. Залишковий підхід до фінансування був перешкодою у її своєчасній відбудові, спричинив відставання її матеріально-виробничої бази від реальних потреб, згубно позначився на інформаційному просторі шкільництва, забезпеченні підручниками, навчальним приладдям тощо. А це негативно відбивалося на якості навчання підростаючого покоління. Важливим чинником підтримки школи була громадськість, батьки учнів, індивідуальна зацікавленість самих працівників школи, її керівників, які вишукували додаткові засоби для функціонування школи. Шкільні колективи відчували дієву допомогу колгоспів, підприємств тощо;

- Стан загальноосвітньої школи в повоєнні роки зумовлювався внутрішніми змінами, що відбувалися в соціально-економічній та політичній сферах радянського суспільства. Уніфікована система загальної освіти в Україні виступала цілеспрямованим інструментом русифікації, принципи якої вироблялися в Російській Федерації. Національно-культурна політика держави призводила до деформації навчально-виховного процесу, що проявлялося у відсутності варіативності форм освіти, відході від правди життя і у вихвалянні Сталіна; у спотворенні переваг соціалістичної системи освіти над капіталістичною. В оцінюванні якості знань учнів переважав формалізм і процентоманія. Педагогічна діяльність вчителя і поведінка учня знаходилися під постійним контролем різноманітних структур радянської влади. Система виховання учнів була підпорядкована інтересам правлячої партії, на що спрямовувалася і діяльність комсомольських та піонерських організацій. Будь-які інші товариства чи організації переслідувалися.

Деформації радянської продовольчої політики робили особливо вразливими освітян, які були на пайковому утриманні держави, і дітей колгоспників. Це руйнівним чином впливало на навчально-виховний процес;

- До беззаперечних досягнень післявоєнного шкільництва слід віднести налагодження навчального процесу, запровадження загальнообов’язкової семирічної освіти. Але екстенсивний розвиток та зовнішні зміни не зачіпали внутрішньої сутності школи. Вона залишалася школою авторитарних відносин, репродуктивної діяльності учнів, одноманітного змісту освіти, обов’язкової участі дітей у всіх виховних заходах, які пропонувалися зверху. Ідеологічні постулати правлячої партії зумовлювали уніфікацію навчальних програм, цензуру підручників, методичної літератури і спричинили заорганізованість і заформалізованість навчально-виховного процесу, вихолощення у змісті освіти людинознавчого і народознавчого матеріалу;

- Для забезпечення школи вчительськими кадрами у повоєнні роки в Україні створювалися короткотермінові курси підготовки вчителів, в школи було повернуто частину вчителів, які працювали не за фахом, на посади вчителів залучались спеціалісти, які не мали педагогічної освіти; збільшувався прийом студентів до педагогічних навчальних закладів на денне і заочне навчання, працювали курси перепідготовки і підвищення кваліфікації вчителів. Зусилля влади були зосереджені переважно не на формуванні професійних і соціально-значущих особистих якостей фахівців, а на кількісній, швидкій підготовці вчительських кадрів;

- Негативно впливала на якість навчання в повоєнні роки відсутність механізму соціального захисту і стимулювання праці вчителя. Політико-ідеологічний наступ в освіті, порушення прав вчителів та учнів привели до викривлення соціальних цілей і функцій школи, до домінування ідеологічного фактору в діяльності загальноосвітньої школи, зниження престижу педагогічної професії;

- Ідеологічний наступ сталінізму, адміністративні методи управління вчительськими колективами супроводжувалися репресивними акціями, нещадним придушенням будь-яких проявів інакомислення. Репресії в учительському та молодіжному середовищі переслідували ціль дисциплінувати на прикладі покарань і дати своєрідний урок іншим, служили також засобом вирішення кланових протиріч (були свого роду інструментом формування покірних кадрів). При цьому діяли методи звільнення з партії, з установ народної освіти, морального, фізичного примусу і навіть знищення.

 

Загальноосвітня школа Переяславщини у 1944-1953 роках // Наукові записки з української історії. – Переяслав-Хмельницький, 1999. – Вип. ІХ. – С. 138-141.

Русифікація навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи України (1944-1953) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Історія. – К., 2000. – Вип. 49. – С. 24-29.

Соціальне становище вчителів загальноосвітньої школи України (1944-1953) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Історія. – К., 2000. – Вип. 50. – С. 44-47.

Русифікація національних меншин України (1944-1953) // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Вип. 5. – К. : УНІСЕРВ, 2000. – С. 123-126.

Шкільна освіта національних меншин України (1944-1953) // Наукові записки / Збірник. – К. : ІП і ЕНД, 2000 / Сер. “Політологія і етнологія”. – Вип. 14. – С. 131-144.

Загальноосвітня школа України 1944-1953 рр. в історіографії // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2001. – № 1. – С. 138-146.

Втрати загальноосвітньої школи України в роки Великої Вітчизняної війни // Історичні і політологічні дослідження: Науковий журнал. – Донецький державний університет. – 2000. – №1 (3). – С. 149-153.

До питання відновлення вчительських кадрів загальноосвітньої школи України (1944-1953) // Наукові записки з української історії. – Переяслав-Хмельницький, 1999. – Вип. ХІІ. – С. 345-357.

Архівні джерела про адміністративний тиск на вчителів України в післявоєнні роки // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Вип. 5. – К. : УНІСЕРВ, 2002. – С. 20-24.

 

 

Красножон Н. Г. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943-1953 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01 – Історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню загальноосвітньої школи 1943-1953 рр. у контексті суспільно-політичного життя України. У праці розглядається становище, наслідки руйнувань та особливості відновлення матеріально-виробничої бази школи в умовах повоєнної розрухи та залишкового принципу фінансування освіти. Розкриваються причини матеріальної скрути вчителів та учнів, що корінилися насамперед в економічній політиці радянської влади, а також випливали із наслідків голоду 1946-47 рр. на діяльність шкільництва. У дослідженні розкрито вплив політики партійно-радянської влади на навчально-виховний процес, з’ясовані напрямки русифікації та денаціоналізації в шкільництві, встановлено їх наслідки. Показано віднолення педагогічних кадрів, форми та методи партійно-державного тиску та карально-репресивні заходи стосовно вчителів.

Ключові слова: Українська РСР, суспільно-політичне життя, середня освіта, повоєнний період (1943-1953), голод 1946-47 рр., русифікація, національна політика.

 

Красножон Н. Г. Общеобразовательная школа Украины в контексте общественно-политической жизни (1943-1953 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 01 – История Украины. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию общеобразовательной школы Украины 1943-1953 гг. в контексте общественно-политической жизни страны. На основании широкого круга источников в работе раскрывается административно-командная, централизованная система управления просвещением, анализируется материальная база школы, обеспечение её учителями, особенности учебно-воспитательной работы в послевоенное время. В исследовании отмечается, что процессы возрождения общеобразовательной школы в эти годы основывались на внутренних средствах республики. Финансирование происходило по остаточному принципу, что отрицательно сказывалось на состоянии материальной базы школы. Рост численности учеников опережал возможности школьной сети, материальной обеспечённости, что стало существенным препятствием в обеспечении качества учебного процесса.

В работе раскрывается содержание просвещения, его зависимость от общественно-политической жизни, которые отрицательно влияли на учебные программы и школьные учебники. Они ориентировали на воспитание учеников в классовом духе, большое внимание уделялось выяснению прогрессивной роли российского народа и искажённости преимуществ социализма над капитализмом. Централизация в управлении просвещением, отсутствие альтернативных подходов к обучению приводили к бюрократизации, унификации учебного процесса в школах Украины. В исследовании освещается планомерный процесс русификации, анализируется языковая ситуация в послевоенных общеобразовательных школах Украины и сталинская политика унификации национальных отличий, которая вела к денационализации. Исследуется деструктивное влияние голода 1946-47 гг. на функционирование общеобразовательной школы. Голод и материальные трудности учеников были причинами невыполнения закона о семилетнем обучении.

В диссертации особенное внимание уделяется основным направлениям возобновления учительских кадров, их социальному положению, общественно-политической атмосфере, в которой они работали. Выяснено направленность и методы партийно-идеологического давления, мотивацию карательно-репрессивных мероприятий относительно учителей. Доказано, что для подчинения учительства и подрастающего поколения партийно-государственным интересам служил широчайший спектр мероприятий: от идеологического влияния до партийно-государственного давления и до мероприятий репрессивного характера. В исследовании проанализированы обвинения, которые предъявлялись учителям.

Ключевые слова: Украинская ССР, общественно-политическая жизнь, послевоенный период (1943-1953), голод 1946-47 гг., русификация, национальная политика.

 

Krasnozhon N. H. – School providing general education in Ukraine in the context of social-political life (1943-1953). – Manuscript.

The dissertation of the degree of candidate of History. Speciality 07. 00. 01. – The History of Ukraine. – Kiev National Taras Shevchenko University. – Kiev, 2002.

The dissertation is devoted to the research of school providing general education in 1943-1953 in the context of social-political life in Ukraine. This work deals with the situation and peculiarities of renewal of the school maintenance in the condition of after war devastation and the remaining principle of financing in the branch of education. It is revealing reason of the straitened circum-stances of teachers and pupils cased by economic policy of Soviet power as well as the consequences of famine of 1946-47. In his investigation it is shown the influence of the Soviet Party power upon the educational process, it is defined the direction of implantation of Russian language and the denationalization in school. It is represented the trend of reinforcement of personnel, the different forms and methods of Party-Government pressure and the punitive-repressive measures regarding to the teachers.

Key words: Ukrainian SSR, social-political life, secondary education, post-war period 1943-53, famine 1946-47, the implantation of Russian language, national policy.