Збагачення словникового запасу учнів 5-7 класів у процесі роботи над текстом художнього твору

Лексичний склад української мови поділяють за такими параметрами: лексико-семантичні відношення, походження української лексики, активна і пасивна і пасивна лексика та у її межах загальновживана лексика та лексика обмеженого користування.

У теоретичних засадах розкривається психологічне обґрунтування методики роботи над збагаченням словникового запасу учнів новими словами. Аналіз праць О. М. Авраменко, Б. Ф. Баєва, Л. С. Виготського, М. І. Жинкіна, С. Л. Рубінштейна та ін. психологів дає змогу з'ясувати передумови збагачення словникового запасу учнів 5-7 класів у процесі читання художнього твору.

Для розв'язання проблеми дослідження важливе значення має взаємозв'язок розвитку мовлення і мислення. Значний інтерес в цьому аспекті становлять праці С. Л. Рубінштейна, який в структурі мислення виділяє два компоненти: механізми власне мислительного процесу (сюди входить аналіз, синтез, узагальнення, абстракція) ; а також способи дії, операції – граматичні, математичні та інші. Збагачення словника базується на першому компоненті мислительного процесу.

Для того, щоб аналізувати прочитаний текст, підліткові необхідно проробити складну аналітико-синтетичну роботу. Учень спочатку читає запропонований текст, цим самим виконуючи синтетичну мислительну діяльність, потім вилучає, пояснює і запам'ятовує нове слово. Це вже аналітична діяльність.

Під час аналізу художнього твору проходить складна робота мозку. Чим досконаліше і глибше проведено аналіз художнього твору, тим на вищому рівні проходитимуть мислительні операції.

З цього робимо висновок, що вивчення мови художнього твору тісно пов'язане з розвитком мислення учня, тобто мова є каналом розвитку інтелекту.

Проблеми збагачення лексичного запасу учнів висвітлювалися в працях методистів минулого. Так, М. Ф. Бунаков, Ф. І. Буслаєв, В. Я. Стоюнін., Д. І. Тихомиров, В. П. Шереметєвський вважали, що найефективніше усвідомлення твору відбувається через пояснювальне читання, а І. П. Балталон, В. П. Вахтеров, В. І. Водовозов, В. П. Острогорський, С. П. Редозубов, окрім з'ясування змісту тексту, акцентують увагу на важливості виховного аспекту. Навчання в школі в той час мало механічний характер і базувалося лише на зазубрюванні, що не сприяло свідомому і повноцінному сприйманні тексту. Це не задовольняло деяких російських методистів, і вони запропонували по-новому подивитися на цю проблему.

Родоначальником логіко-стилістичної течії в 50-х роках ХІХ ст. став Ф. І. Буслаєв, який в 1844 р. видав книжку “О преподавании отечественного языка”. Хоча праця його мала філологічне спрямування, але вона сприяла появі нових досліджень в галузі методики.

Пізніше, в 60-х роках ХІХ ст., зўявляються праці К. Д. Ушинського і М. О. Корфа, які показують новий шлях в методиці читання. Усі їхні положення базуються на свідомому читанні і запам'ятовуванні тексту. Так зўявляється в методиці новий вид читання – пояснювальне.

К. Д. Ушинський вважав, що за допомогою пояснювального читання учень зможе краще ознайомитися з навколишнім світом. Пояснювальне читання здійснюється за допомогою роз'яснення незнайомих слів і запитань за прочитаним текстом. К. Д Ушинський тут же застерігає вчителя, щоб він не зловживав надмірним тлумаченням слів і запитаннями.

Погляди К. Д. Ушинського пізніше було розвинено його учнями – В. П. Шереметєвським, М. Ф. Бунаковим, Д. І. тихомировим та ін, які відстоювали думку, що вчитель повинен в школі викорінювати навички механічного читання і запроваджувати свідоме.

У цьому розділі подано критичний огляд методичної літератури з досліджуваної проблеми, проаналізовано роботи методистів. Безпосередньо проблемою збагачення лексики учнів займалися такі дослідники, як С. М. Канюка, П. І. Колосов, В. Г. Маранцман, Н. С. Сарафанова. Методику усвідомлення тексту через пояснювальне читання в початкових класах досліджували Е. О. Адамович, Л. О. Кутенко. Проблему розширення словникового запасу в процесі розвитку мовлення досліджували О. І. Запорожченко, М. В. Колокольцев, Є. М. Кучеренко. У галузі методики викладання літератури над цими проблемами працювали в Україні такі методисти, як О. М. Бандура, Т. Ф. Бугайко, Ф. Ф. Бугайко, П. К. Волинський, Є. А. Пасічник, а в Росії – В. В. Голубков, М. В. Колокольцев.

В дисертаційному дослідженні узагальнено досвід роботи методистів щодо збагачення словникового запасу учнів різного віку. Подаються різні форми роботи над новим словом, що включають в себе виділення, пояснення та закріплення його в мовленні школяра. Тільки навички вдумливого читання, застосування різних прийомів пояснення, запровадження вправ на закріплення стимулює розвиток інтересу до слова, що слугує поповнення лексики новими словами. Зважаючи на вікові особливості молодших підлітків та результати експериментального дослідження, виділено найефективніші способи пояснення та закріплення його. В розділі подано повний опис цієї роботи.

У другому розділі – “Організація роботи учнів 5-7 класів над збагаченням словникового запасу під час вивчення художніх текстів” – аналізується стан роботи над збагаченням мовлення учнів 5-7 класів, розкривається процес укладання експериментального словника, висвітлюється хід та результати констатуючого зрізу. Значна увага приділяється формам і методам роботи у процесі дослідного навчання, підсумовуються його результати, розкривається поняття “словникова робота” як систематична навчально-виховна робота в галузі лексики мови, спрямована на оволодіння учнями незнайомим або знайомим, однак складним для них словником, на розширення словникового запасу учнів і розвиток їх мови.

Розділ складається з двох параграфів, які розкривають структуру і послідовність роботи: