Зіставлення словника перекладу із словником оригіналу як перекладознавча проблема (на матеріалі перекладів шекспірівського "Гамлета")

Комплексний аналіз лексичних ресурсів перекладачів зумовлено необхідністю вивчення їхнього перекладацького почерку та особливостей стилю, з’ясування слушності суперечливих оцінок критиків і вироблення певної методики для об’єктивної характеристики перекладів. Дослідження декількох різномовних перекладів одного твору сприяє подоланню суперечностей між об’єктивним зображенням оригіналу і суб’єктивним тлумаченням його перекладачами, засвідчує рівень розвитку мови перекладу, а також вплив на неї мови першотвору.

Розв’язувати ці проблеми можна в межах нового різновиду словників, у яких представлено мову перекладачів – СМП. Цей новий напрямок словникової діяльності перебуває на межі таких філологічних дисциплін, як теорія й практика перекладу, контрастивна лінгвістика, лексикологія, стилістика.

З огляду на відсутність теоретичних і практичних досліджень у галузі укладання СМП, ми здійснили спробу розробити засади для створення подібного словника, враховуючи принципи теорії перекладу (теорія закономірних відповідників Я. Рецкера, принцип перекладацьких трансформацій Л. Бархударова) і контрастивної лінгвістики. Лінгвістичною моделлю, на основі якої проводиться контрастивний аналіз, служить теорія закономірних відповідників Я. Рецкера як базова теорія перекладознавства. Основою для порівняння виступає певна семантична інформація оригіналу та перекладів, яка створює підґрунтя для контрастивного аналізу, що проводиться у межах словникової статті СМП і передбачає зіставлення кожного компонента лексичної одиниці оригіналу і перекладу – граматичного, семантичного, стилістичного. Контрастивний аналіз – складна процедура, що поділяється на декілька етапів: 1) повний і точний опис заголовного слова української та англійської словникової статті з урахуванням його контекстуального оточення; 2) порівняння описів між собою; 3) здійснення контрастивних спостережень.

Зіставлення мовних засобів веде до розробки певних параметрів, які наочно можна представити у лексикографічній формі. Це означає, що лексичні ресурси автора оригіналу й перекладача набувають вигляду словника. Структура СМП дозволяє розв’язувати різноманітні перекладознавчі проблеми, а саме: визначати одиниці перекладу, проводити його аналіз, оцінювати міру об’єктивності та суб’єктивності у тлумаченні першотвору, ступінь адекватності перекладу тощо.

Оскільки слово виступає одиницею будь-якого словника (серед них і словника перекладу), постає питання визначення одиниці перекладу та її співвідношення з одиницею лексикографічного дослідження. Одиницею перекладу може бути одиниця будь-якого рівня мови – від фонеми до тексту загалом. Мінімальною одиницею опису словника є слово, що не завжди співвідноситься з одиницею перекладу. У зв’язку з цим не можна ставити знак рівності між одиницею перекладу й одиницею словника. Переклад відбувається не в словнику, а за його межами. Можна проводити пошук одиниці перекладу за наявністю таких параметрів: 1) переносне значення; 2) багатозначність слова; 3) контекстуальна стилістична забарвленість слова оригіналу; 4) контекстуальне значення лексичної одиниці. Якщо хоча б один із наведених компонентів наявний при діагностиці, то, очевидно, слово не є одиницею перекладу.

У межах СМП визначається спосіб здійснення перекладу із залученням семантичного відповідника чи перекладацьких трансформацій. Структура СМП, у якому зіставляються два різномовні тексти, дозволяє проводити перекладознавчий аналіз. У представленому дослідженні переклад і першотвір зіставляються на лексичному рівні. Розглядається одна з центральних проблем перекладознавства – проблема адекватності перекладу. Для конкретизації поняття адекватності перекладу, незалежно від особистого сприйняття того чи іншого перекладача, встановлюються кількісні та якісні співвідношення між виражальними засобами першотвору й перекладу, які можуть служити об’єктивними критеріями якості перекладу. Робити висновки про повноцінність перекладу так само, як і здійснювати лексикографічні узагальнення, можливо за умови ретельної уваги до мотивів перекладацького рішення, які охоплюють прагматику перекладів, дослідження пресупозиції або фонових знань, психологічних типів перекладачів, відтворення мовної картини світу, вирішення проблеми дистанції часу тощо. Мотиви перекладацького рішення контекстуально залежні, і разом з інтерпретаційними ресурсами, що лежать в основі інтерпретаційної настанови, формують індивідуальний стиль перекладача. Отже, у дисертації досліджується індивідуальний стиль Л. Гребінки, Г. Кочура, М. Лозинського та Б. Пастернака на основі їхніх перекладів шекспірівського “Гамлета”, лексичні ресурси яких є базою для створення СМП.

У другому розділі “Повні тлумачні словники перекладів” визначаються принципи укладання СМП, специфічною ознакою яких є проведення контрастивного аналізу перекладів з першотвором та визначення лексико-стилістичних трансформацій, притаманних перекладу, а також стилістичного засобу, утвореного на основі досліджуваного слова. Показано механізм створення повних тлумачних словників перекладів “Гамлета”. Проведені підрахунки кількісного складу словників є об’єктивним свідченням співвідношення міри об’єктивного й суб’єктивного при відтворенні оригіналу різними перекладачами.

Словники першотвору й перекладів укладаються на основі аналізу суцільного тексту та зіставляються між собою. СМП належать до авторських словників і утворюються за законами їх укладання. Елементами словникової статті у них виступають граматична категорія слова, його значення, стилістична характеристика та цитація. Однак СМП мають свою специфіку: словник перекладу не існує без словника оригіналу, якщо він двомовний і передбачає проведення контрастивного аналізу, тобто є порівняльним авторським словником. Подібно до словників одного автора, перекладацькі словники можуть бути повними або диференціальними. Згідно з Б. Ларіним, диференціальність і повноту словника визначають чотири ознаки: 1) реєстр слів; 2) розробка значень слів; 3) цитація; 4) граматична та стилістична кваліфікація. Словники можуть бути повними за якоюсь однією ознакою й диференціальними за іншою. При створенні