Зіставна характеристика комунікативних типів речення в англійській та українській мовах

 

РОЗДІЛ 1. КОМУНІКАТИВНІ ТИПИ РЕЧЕНЬ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ

1.1Комунікативні типи речення як об’єкт лінгвістичного та перекладознавчого дослідження

1.2Структурно-семантичні особливості комунікативних типів речення в англійській та українській мовах

1.3Граматичні особливості комунікативних типів речення

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ КОМУНІКАТИВНИХ ТИПІВ РЕЧЕНЬ ТА ЇХ ФУНКЦІЙ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ З АНГЛІЙСЬКОЇ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ

 

 

Для сучасної лінгвістики актуальним є дослідження різних типів речень, з погляду комунікативного змісту, що реалізується в процесі спілкування. Їхня семантика та функціональне навантаження в процесі перекладу вивчені недостатньо, що й зумовило вибір теми дослідження.

Актуальність роботи зумовлена загальною тенденцією сучасних лінгвістичних досліджень до аналізу перекладу художнього тексту, а також сучасними вимогами до перекладу, коли йдеться не лише про передачу змісту оригіналу, але й про оптимальне відтворення прагматичних характеристик тексту.

Об'єкт дослідження – комунікативні типи речень. 

Предмет дослідження – особливості стратегії перекладачів у пошуці способів та прийомів відтворення цих структур в українських перекладах англомовних телешоу.

Мета дослідження – полягає у виявленні й аналізі способів та прийомів відтворення структурно- семантичних особливостей англомовних комунікативних типів речень, а також у дослідженні прагматичних значень цих типів речень та проблем їхнього перекладу на українську мову.

Завдання дослідження:

• визначити статус різних типів речення з погляду контрастивного та перекладознавчого аналізу; 
• схарактеризувати способи, прийоми та контекстуальні можливості відтворення структурної семантики стверджувальних, заперечних та спонукальних конструкцій англійської мови в перекладах українською; 
• дослідити трансформації, які простежуються при відтворенні різних типів речень, їхній вплив на адекватність перекладу; 

Методи дослідження. У курсовій роботі використана у комплексному поєднанні низка методів: метод компонентного аналізу семантичних особливостей комунікативних типів речень англійської та української мов, метод контрастивного аналізу при перекладі комінкативних речень з англійської на українську мову, а також елементи інтерпретативного та контекстного аналізу.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку.

 

 

 

Основною, майже всеохоплюючою комунікативною мовною одиницею, синтаксичною домінантою спілкування є речення. До категоріальних, визначальних ознак речення належать: предикативність, модальність, відносна закінченість змісту речення, його логічна сутність, структурно-синтаксична організованість, інтонаційна оформленість і комунікативність, стилістична своєрідність[5]. Комунікативною одиницею є і слова-речення, або синтаксично нечленовані речення.

Основні комунікативні різновиди речень своєрідні й стилістично, що по-особливому виявляється в усіх структурно-синтаксичних групах речень.

Залежно від мети висловлення розрізняють речення розповідні, питальні і спонукальні. Ці різновиди речень називають комунікативними типами речення.

Розповідні речення містять повідомлення про якийсь факт дійсності, подію, явище тощо. Розповідні речення — найпоширеніший комунікативний тип простого речення. Вони вирізняються максимальним ступенем формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного членування і різноманіттям передаваного змісту. Для розповідних речень характерна відносна закінченість думки та специфічна розповідна інтонація — підвищення тону на логічно наголошеному слові і зниження тону в завершальній частині речення, наприклад: Я лежу на возі Навколо, спинами до мене, дід і батько з косарями. Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер (О. Довженко) [2]

Питальні речення містять запитання, що спонукає співрозмовника до відповіді, їх комунікативне завдання полягає не в передачі інформації, як у розповідних реченнях, а у спонуканні до отримання потрібної інформації, напр.: Що має почувати горобець у горобину ніч? (Л. Костенко) [2] .

Для вираження питання використовують такі засоби: [2]

а) питальну інтонацію, яка виявляється в підвищенні тону на слові, пов'язаному з питанням: Вам подобається осінь? Вам подобається осінь? Вам подобається оань?

б) порядок слів, який здебільшого полягає в пересуненні пов'язаного з питанням слова на початок речення: Чуєш гул космодромів прадавніх? (Л. Костенко)[2]; Пізнаєш ти очей Господніх воль наслання в поконі квітування і виквіті смертей? (В. Стус); — не страшно вам отут у посадках?— запитала Ольга (О. Гончар);

в) питальні частки невже, хіба, чи та ін.: Невже і справді заважка мені Дорога зустрічей і тиха путь прощань? (М. Бажан), — Хіба ви і в грозу літаєте? (О. Гончар); Чи страх пропорційний до маси тіла? (Л. Костенко);

г) питальні займенникові слова хто, що, який, чий, котрий, скільки, де, куди, звідки, як, коли, доки, чому, навіщо і под.: Що в дотику рук ласкавих?- (М. Рильський); Звідки оця жива тополина готика в краю степового безмежжя, в краю сивополинових українських прерій? (О. Гончар); Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? (В. Стус). Нерідко питання виражається не одним засобом, а всією їх сукупністю.

За типом питання й передбачуваної відповіді питальні речення поділяють назагальнопитальні і частковопитальні. Загальнопитальні речення орієнтовані або на ствердну відповідь (Так), або на заперечну відповідь (Ні), або на інші модифікації цих відповідей. Частковопитальні ж речення спрямовані на отримання: якоїсь нової часткової інформації. У загальнопитальних реченнях питальність виражають частки або інтонація, тобто вони є незайменниковими реченнями, а у частковопитальних реченнях— питальні займенникові слова, тобто останні являють собою займенникові речення, пор.: Ти мій не ворог, ні? (В. Стус); А згадати