Звичаєве право: сутність, генеза, чинність

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ МВС УКРАЇНИ

 

ЖОВТОБРЮХ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

 

УДК 340. 141

 

 

Спеціальність: 12. 00. 12 – філософія права

 

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі історії філософії.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор Бичко Ігор Валентинович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Козловський Антон Антонович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідуючий кафедрою теорії та історії держави і права кандидат філософських наук, доцент Чміль Борис Федорович, Національна академія внутрішніх справ України, начальник кафедри філософії.

Провідна установа Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, м. Харків.

Захист відбудеться 13. 05. 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 007. 01 Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська пл., 1.

 

 

Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичними та практичними проблемами трансформації сучасного українського суспільства. Однією з них є проблема можливості практичного вирішення питання правової суперечності між інтересами держави та її індивідуальними і соціально-груповими суб'єктами з урахуванням власного історичного досвіду, традицій, звичаїв і потреб українського суспільства. Актуальність звичаєвого права зумовлюється й тим, що тут знаходять своє відображення важливі питання культурного, соціально-економічного і політичного розвитку суспільства. Адже як регулятор поведінки людей, звичаєве право репрезентується і через повсякденне життя людей, і через всі історичні форми життєдіяльності (сім'я, етнічні та соціальні групи, держава).

Звичаєве право є предметом інтенсивних наукових досліджень. Воно вивчається юристами, етнографами, філософами, істориками тощо, причому серед дослідників звичаєвого права склався певний “розподіл праці” при вивченні цього феномена. Етнографічний аспект звичаєвого права (Х. Думанов, Л. Свєчнікова, Ю. Семенов, Я. Смирнова та ін.) стосується етнічного різноманіття звичаїв у різні історичні періоди. Юридичний аспект звичаєвого права часто не виходив за межі юридичного позитивізму, що було обумовлено методологією правничої парадигми. Поза увагою правників залишилося соціальне буття звичаєвого права, ґенеза його наукових положень, виявлення засад його чинності, аналіз звичаєвого права як форми духовності й самобутності українського соціуму.

Наукові розробки різних аспектів проблеми звичаєвого права значною мірою проводилися в контексті визначення безпосереднього джерела права. Така постанова питання була характерна насамперед для історичної (Г. Пухта, Ф. Савіньї та інші), соціологічної (Є. Ерліх, Ф. Жені та інші), психологічної (Л. Петражицький) концепцій права. Інтерес до виявлення істотних ознак чинності звичаєвого права засвідчений у працях Е. Бірлінга, О. Гірке, Г. Еллінека, М. Ілларіонова, М. Коркунова, Е. Ламберта, П. Новгородцева, Дж. Румеліна, Е. Зітельманна та ін. Питанням впливу вітчизняного звичаєвого права на становлення національної правової системи присвячені роботи українських дослідників права М. Брайчевського, Б. Гаврилишина, Ю. Гошко, М. Грушевського, О. Доброва, П. Єфименка, О. Кістяківського, А. Кристера, О. Левицького, О. Малиновського, Л. Окіншевича, О. Титарчука, М. Чубатого, П. Чубинського, Б. Язловського, А. Яковліва.

Сучасний етап розвитку вітчизняного правознавства, і зокрема філософії права, пов'язаний з необхідністю перегляду попередньої світоглядної парадигми та спробами побудови нових соціально-філософських підстав, які б відповідали сучасним історичним реаліям. Характерною рисою зазначених досліджень є плюралістичність методологічних підходів до розв'язання філософсько-правових проблем. Звертають на себе увагу творчі доробки вчених С. Алексєєва, І. Бичка, Р. Давида, Ю. Єршова, Д. Керимова, В. Малахова, І. Малинової, В. Нерсесянца, Ю. Пермякова, Є. Позднякова, Е. Соловйова.

Серед вітчизняних дослідників правознавчих тем виділяються праці І. Бойко, П. Біленчука, Б. Кистяківського, А. Козловського, А. Колодія, В. Копєйчикова, М. Костицького, О. Манохи, В. Мельничука, В. Скиби, Л. Петрової, В. Погорілко, Л. Шкляра.

Окремі аспекти проблеми звичаєвого права розглядались у працях Д. Валєва, Ю. Гошко, І. Грозовського, О. Доброва, М. Ілларіонова, Р. Лащенка, В. Липинського, Г. Муромцева, В. Олександрова, М. Страхова, М. Супатаєва, О. Титарчука, А. Яковліва. Проблема взаємозв'язку сутності і явища у праві розглядалися в роботах А. Васильєва, Д. Керимова, І. Фарбера, змісту і форми права – О. Іоффе, С. Зівса, В. Кучинського, А. Ушакова.

Проте теоретична розробленість багатьох аспектів проблем звичаєвого права має фрагментарний, дискусійний та суто юридично-позитивістський характер. Не існує одностайної думки щодо визначення сутнісних ознак звичаєвого права та його чинності. Відсутній філософсько-правовий аналіз понять, що характеризують звичаєве право й процес його становлення. Недостатньо досліджена специфіка українського звичаєвого права, його роль у формуванні української національної ідеї. Розгляд цих проблем може дати досить плідні результати в рамках філософсько-правового аналізу.

Зв'язок роботи із науковими програмами. Дисертація виконана у межах наукової теми “Філософський аналіз сутності та ґенези звичаєвого права” кафедри історії філософії Київського національного університету імені Т. Шевченка, і є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт “Розбудова державності України” № 97128.

Мета і завдання дослідження. Дисертант ставить за мету системно проаналізувати сутнісні складові, підстави формування та дієві чинники звичаєвого