Аналіз політичної лірики Генріха Гейне

10 серпня він записав, радіючи, у своєму щоденнику: «Зникло моє бажання спокою. Нині я знову знаю, що я хочу, чого від мене потрібно, що я повинен робити… Я син революції, і знову хапаюся за невразливу зброю, над якою мати моя вимовила своє магічне благословення… Квітів, квітів! Я увінчаю свою голову на смертельну боротьбу. І також ліру, дайте мені ліру, щоб я проспівав бойову пісню… Слова, подібні до палаючих зірок, що падають з висоти, підпалюють палаци й освітлюють хатини… Слова, подібні блискучим метальним списам, що злітають до сьомого неба й уражають благочестивих лицемірів, що пробралися туди, у святе святих. Я весь – радість і спів, я весь – меч і полум'я» [19, с. 27].

Вістка про революцію у Франції ще більше запалила бажання поїхати туди. Після чергової невдалої спроби влаштуватися на будь-яку роботу в Німеччині, Гейне наважується переїхати до Франції і в травні 1831 року він їде в Париж.

Переїхавши до Франції, поет побачив, що відбувається насправді. Революцією, за яку боровся на барикадах паризький народ, скористувалась невелика група фінансової буржуазії. Міністр нового короля Луї-Філліпа, банкір Лаффіт вигукнув: «Відсьогодні господарювати будуть банкіри», – і цим самим, за словами Маркса, «він розкрив таємницю революції» [8, с. 140]. В країні розпочалась скаженна гонитва за грішми. Довкола всі були зайняті тим, що наживали і збільшували статки. Виникло багато політичних партій та угруповань.

Пристрасний поборник справедливості та тонкий шанувальник мистецтва, Гейне почувався розчарованим. Із уроків Липневої революції Гейне зробив для себе висновок, що не ідеї, а інтереси керують світом.

В перші десять років переживання в Парижі Гейне присвячує себе публіцистиці та журналістській діяльності. Поезія переходить на другий план.

В цей час поет знайомиться з французькими утопічними соціалістами. Відразу після приїзду в Париж, він відвідав редакцію сенсімоністської газети «Глоб». Із усіх паризьких видань ця газета здавалась йому найближчою по духу, оскільки в ній відбивалися ідеї соціальної перебудови світу. Гейне високо цінував вчення Сен-Сімона, особливо його морально-релігійну сторону. Головне, що приваблювало поета це те, що сенсімонізм прагнув бути такою релігією, у якій буде відсутній догматизм і яка не буде поневолювати дух і тіло, а, навпаки, звільнятиме їх. В апології «емансипації плоті», рівноправ'ї тіла та духу, він побачив відображення власних ідей, і йому здавалося, що увесь світ, а разом з ним і він звільняється від старої моралі і старого світогляду. Із великою цікавістю Гейне слухав проповідь сенсімоністів про єдине призначення релігії – покращення рівня життя бідних верств населення [7, с. 29].

Соціальне і релігійне вчення школи Сен-Сімона знаходить своє відображення у статях Гейне, де поет виступає проти ідеології романтиків, які підтримують феодальні порядки і яким він протиставляє німецьких письмеників періоду «бурі і натиску». У своїх працях Гейне також відкрито говорить про революційну суть німецької класичної філософії. Характеризуючи Канта, Шилінга і Фіхте, він наголошує на тому, що філософська революція в Німеччині завершилася Гегелем. Так як блискавка передує грому, так і думка передує дії. Старе покоління створило спочатку свою філософію, а зараз філософія поступається місцем революції. «В Німеччині зіграють п'єсу, перед якою французька революція буде виглядати невинною ідилією» [7, с. 30].

Під впливом сенсімоністів Гейне остаточно переконався у тому, що привілейовані класи сперечаються яка форма правління краща лише для того, щоб відвернути увагу від основних проблем життя і експлуатувати населення.

Саме тому Гейне, так як і послідовникам Сен-Сімона, було байдуже, якою є форма правління. Сенсімоністи неодноразово наголошували на тому, що такі політичні поняття як карлисти, бонапартисти, орлеанці чи республіканці, є нічим для народу, оскільки буржуазні республіканці і буржуазні монархісти однаково захищають і створюють направлені проти бідного населення закони.

Все більш помітна активність громадського руху на батьківщині Гейне та в багатьох інших європейських країнах у 40-х роках сприяла швидкому творчому і політичному зросту поета. Назріваюча революція вимагала від літератури певних агітаційних функцій, тому саме на 40-ві роки припадає найбільший розквіт німецької політичної лірики.

На політичні погляди Гейне вплинула також його дружба з Карлом Марксом – період в житті поета, коли він найбільше зацікавився соціалізмом [7, с. 32].

Ще до особистого знайомства з Марксом Гейне знав про публіцистичну діяльність великого основоположника наукового комунізму – свідченням цього є лист Гейне до Г. Лаубе (7 листопада 1842 року). Гейне міг читати статті Маркса на сторінках «Рейнської газети», які публікувалися з травня по листопад 1842 року і були присвячені дебатам рейнського ландтагу, критиці «історичної школи» в галузі права і. т. п.

Перш за все, Маркса і Гейне зблизило їхнє велике занепокоєння долею німецької революції. Чудові знавці німецької класичної філософії Гегеля, вони обидва добре усвідомлювали слабкість і силу цієї філософії і вважали, що настав той історичний момент, коли необхідно перейти від філософської революції, революції в області духу, – до політичної революції, яка б знищила встановлені у тогочасній Німеччині порядки. Французька історія, французька суспільна думка, і, перш за все, французький утопічний соціалізм викликали у Маркса і Гейне однаково великий інтерес, який був тісно пов’язаний з їх роздумами про