Аналіз політичної лірики Генріха Гейне

У поемі поет звертається до фольклорних образів справжнього романтизму, які виникли у нього ще в ранньому дитинстві. При цьому він ніжно відгукується про свою нянечку, яка розповідала йому численні легенди, оповідання і взагалі знайомила з німецьким народним фольклором. Проте ця романтика давнини не приваблює поета, який живе тогочасними загальнонародними проблемами. Романтика розкривається тут у зовсім іншому значенні.

В центрі поеми – фантастична зустріч із середньовічним германським імператором Фрідріхом Барбаросою (Ротбартом). У памʹяті німецького народу Фрідріх Барбаросса залишався завжди людиною, яка обʹєднала німецьку націю і була взірцем добра і правосуддя. Образ ідеального, справедливого володаря оповитий легендами. Виявляється рудобородий імператор не загинув у поході, а переховується на горі Кіфхойзер і спить там до пори до часу. Його хоробре військо – разом з ним. Воно також поринуло у глибокий сон. Відомий імператор чекає лише свого часу і моменту, коли він гордо вийде із недрів Кіфхойзеру і помститься гнобителям свого народу за їх злодіяння [8, c. 307].

Проте сприйняття Барбросси як великого героя Німеччини, який здатний принести зцілення від соціального зла суперечить загальній концепції поеми. Гейне чекає звільнення країни не від справедливого імператора, а від розумного і свідомого народу, який шукає правди.

В час, коли писалася поема, німецькі націоналісти дещо по-своєму тлумачили легенду про Фрідріха Барбароссу. Для них рудоволосий імператор був втіленням середньовічної монархії, символом дворянського і духовенського мракобісся. Тому Гейне потрібно було розвіяти цей міф про Барбароссу як спасителя Німеччини шляхом повернення його в темряву середньовіччя.

Спочатку поет зробив Барбароссу прикладом справедливості і порядку, зображуючи його в романтичному ореолі:

Der Kaiser hält ein strenges Gericht, Er will die Mörder bestrafen -

Die Mörder, die gemeuchelt einst Die teure, wundersame, Goldlockichte Jungfrau Germania - „Sonne, du klagende Flamme“

Wohl mancher, der sich geborgen geglaubt Und lachend auf seinem Schloß saß, Er wird nicht entgehen dem rächenden Strang, Dem Zorne Barbarossas! [HHW, c. 133]

В цих рядках Гейне привертає увагу читача багатством уяви та світлими кольорами романтизму. Проте згодом він повідомляє: знайте, все це лише наївна казка дитинства:

Wie klingen sie lieblich, wie klingen sie süß, Die Märchen der alten Amme! Mein abergläubisches Herze jauchzt: „Sonne, du klagende Flamme! “ [HHW, c. 133]

Таким чином поет розвіює уявлення про героя, створеного тевтономанами.

На протязі всієї поеми поета не покидає думка про знищення всієї феодальної Німеччини. Розправа з німецькими князями – це справа лише недалекого майбутнього, ніби пророкує Гейне. У фантастичному сюжеті з покровительницею Гамбурга – Гаммонією поет бачть це майбутнє у чарівному котлі:

Was ich gesehn, verrate ich nicht, Ich habe zu schweigen versprochen, Erlaubt ist mir zu sagen kaum, O Gott! was ich gerochen!

Ich denke mit Widerwillen noch An jene schnöden, verfluchten Vorspielgerüche, das schien ein Gemisch Von altem Kohl und Juchten.

Entsetzlich waren die Düfte, o Gott! Die sich nachher erhuben; Es war, als fegte man den Mist Aus sechsunddreißig Gruben. [HHW, c. 166]

Те світле майбутнє, яке оспівував Гейне у першій главі своєї поеми було передбаченням прийдешньої долі нової, народної, соціалістичної Німеччини. А в котлі Гаммонії Гейне бачив лише ганебну гибель реакційної, націоналістичної шайки.

У поемі Гейне майже не згадує про народні маси, а лише трішки натякає, що вже існують деякі суспільні сили, які чекають свого часу. Недарма у творі зʹявляються образи таємничого незнайомця із сокирою, голодних вовків із палаючими очима, які не хочуть бути одягненими в овечу шкіру вірнопідданих монархів чи ті ж самі образи військових Барбаросси. Проте ці нетяки є не дуже ясними. Швидше за все, це означає, що нове майбутнє поету здавалося не зовсім чітким і загадковим: він знав, що навіть у найрадикальніших співвітчизників не вистачить сміливості покінчити із німецькою монархією [8, c. 314].

У поемі Гейне критикує старі порядки країни з певних революційних позицій. Поет розправляється із прусським юнкерством, із старими реліквіями католицизму та з світом антидемократії. Саме в цьому і полягає політичний зміст поеми.

Отже, незважаючи на те, що композиційно і за своєю структурою поема „Deutschland. Ein Wintermärchen“ відноситься до романтичного літературного напряму, ідейно вона наближена до просвітницької літератури.

 

 

Отже, в ході роботи було розглянуто політичну лірику Генріха Гейне на основі наукових праць О. Й. Дейча, А. С. Дмітрієвої, С. П. Гіждеу, Г. В. Стаднікова, Ф. П. Шіллера, Я. І. Гордона та інших дослідників творчості відомого німецького поета.

Досліджено, що поет-революціонер Генріх Гейне формувався під впливом різноманітних політичних процесів, які відбувалися у тодішній Європі, зокрема у Німеччині і Франції і безпосередньо фактів з його особистого життя: вже з самого дитинства Гейне відчув смак революції, оскільки він народився в той час, коли наполеонівські війська перетнули кордони Німеччини і встановлювали там свої порядки, з юнацьких років у Гейне зароджується неприязнь до християнства та духовенства, адже, навчаючись у стінах францисканського монастиря у Дюссельдорфі, Гейне зовсім не привʹязатися до релігії.

Ще одним важливим фактором