Аналіз політичної лірики Генріха Гейне

 

 

 

Просвітництво – це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема – літератури) кінця XVII – початку XIX століття.

Поняття «просвітництво» має два значення (1. «доба»; 2. «ідейно-естетичний рух»), тому його не можна ставити в один ряд зі, скажімо, поняттями «романтизм» або «реалізм», адже в добу Просвітництва в літературі співіснували класицизм, реалізм, сентименталізм та інші напрями. В цім разі поняття «просвітництво» має хронологічне наповнення: доба, епоха (як, скажімо, поняття «доба Середньовіччя»).

Але поняття «доба Середньовіччя» або «доба античності» мають виключно хронологічне наповнення і не характеризують якоїсь єдності або хоча б односпрямованості в ідейноестетичному сенсі. Скажімо, в межах Середньовіччя співіснували як клерикальні (житія, сповіді, проповіді та ін.), так і антиклерикальні (лірика вагантів) літературні явища, але всі вони об'єднуються поняттям «середньовічна література» [16, с. 183].

А от про поняття «просвітницька література» цього не скажеш. Так, на початку XVIII століття (тобто в зазначених вище хронологічних межах доби Просвітництва) виникає ціла література рококо (т. зв. «легка» або салонна поезія, гривуазні казка і повість тощо), яка за самим своїм духом протистоїть філософічно-суспільному пафосові Просвітництва, і тому її (літературу рококо) просвітницькою літературою не вважають. Отже, всю літературу доби античності або Середньовіччя можна назвати античною (середньовічною) літературою, але не всю літературу доби Просвітництва називають літературою просвітницькою.

Вже сам корінь слова «просвітництво» (від «світло») вказує на магістральний напрямок діяльності його представників – розвіювати темряву незнання і невігластва, освічувати, виховувати людину і людство, озброювати їх науковими знаннями, робити розумнішими, «філософічнішими». Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Тож недаремно найвидатніші письменники тієї доби часто були водночас і видатними філософами [16, с. 186].

Переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Просвітництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання так званого «царства розуму». Саме у цій вірі коріниться і домінуючий настрій тієї доби – оптимізм, радісне світосприйняття.

Звичайно, це не означає, що всі просвітителі були такими собі безтурботними мрійниками, людьми, сказати б, у рожевих окулярах. Навпаки, розумні і освічені просвітителі дуже добре бачили недоліки й вади реального життя. Та, попри все, просвітники вірили в розум людини, у можливість справедливого, раціонального влаштування суспільства, і саме тому стали безсмертними у вдячній пам'яті людства [16, с. 186].

Ми вважаємо, що до таких розумних і освічених людей можна віднести Генріха Гейне, незважаючи на те, що він вважається одним з перших представників романтизму. Доказом і підтвердженням цього можна вважати його політичну лірику.

Наближення Гейне до жанру політичної поезії зумовив характер громадсько-політичної ситуації у передреволюційній Німеччині і на Європейському континенті в цілому.

Кінець 30-х – початок 40-х років ХІХ століття вважається третім етапом ідейно-естетичного розвитку, який триває до 1848 року. Саме в цей час розвивається талант Гейне як політичного сатирика. Попереднє десятиліття пройшло для Гейне під знаком розчарування у ліриці, проте вже у 40-х роках Гейне твердо ставить перед собою нові творчі цілі. Найбільш виразної революційної спрямованості і високої художньої форми жанр політичної сатири набув у вигляді сатиричної поеми і політичного вірша, присвяченого актуальним проблемам німецької сучасності [10, с. 403].

 

 

Свої поезії на політичні теми Гейне об’єднав у цикл «Сучасні вірші», який є заключним у збірці «Нові поезії». Проте він продовжував виступати з поезіями на ці теми й після виходу в світ названої збірки, і ці поезії теж об’єднують під назвою «Сучасні вірші», бо за своїм змістом і стилем вони є продовженням цього циклу, але, звичайно, не включають до збірки «Нові поезії» [10, с. 408].

Цикл «Сучасні вірші» складався в основному з поезій, написаних у 1842-1844 роках. У цих віршах набагато повніше зображено політичні події тогочасної Німеччині.

У 1842 році був написаний вірш „Doktrin“. Саме ця поезія відкрила цикл «Сучасних віршів». Слово «доктрина», що у перекладі з латині, означає «вчення», має багато значень: наукова, філософська, або політична теорія, керівний теоретичний або політичний принцип, нормативна формула або система поглядів [22]. Що ж означає «доктрина» Гейне?

У вірші розповідь ведеться від самого автора, який звертається до барабанщика і прость бити в барабан, щоб пробудити людей від сну. Автор хоче, щоб люди піднялися на повстання і визволились від соціального гноблення і покірності. Ліричний герой стверджує, що саме в цьому криється вся суть науки і книжного вчення:

Schlage die Trommel und fuerchte dich nicht, Und küsse die Marketenderin! Das ist die ganze Wissenschaft, Das ist der Bücher tiefster Sinn. [HHW, с. 393]

У цій строфі автор вводить образ маркітанки. Як відомо, маркітант – це дрібний торговець їстівними припасами і предметами солдатського вжитку, який супроводжував у минулі часи армію[23]. Жінка у цій