Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

Відповідно до сучасної теорії тексту та комунікації у казці можна виокремити кілька антропоцентрів, це герой та персонажі – казкар – слухачі/читачі. Персоналістське спрямування казки виявляється через героєцентричність. Герой є ідеальним втіленням найкращих людських якостей, еталоном і зразком для наслідування, згідно з чітким поділом на негативне й позитивне, що й відображено в його зовнішності, імені, атрибутах, вчинках та поведінці. Жіночим ідеалом казки є героїня, яку герой вибирає за привабливість, жіночність та високі душевні якості. Такими, як і в описі героя, є доброта, розум, сміливість, чесність, правдивість, працьовитість і т. д., які в усі віки високо цінувалися в суспільстві. За ці чесноти герої винагороджуються, отже, поряд з персоналізмом казці властивий мериторизм. Згідно з чіткою антитетичністю народної казки її героям протистоять антиподи, негативні персонажі, які ще дужче увиразнюють, відтіняють якості героя і уособлюють усе погане, темний бік людської натури. Вони, відповідно, є носіями зла, гріха, негативні риси в них подано гіпертрофовано, сатирично, вони засуджуються, висміюються народом, і в кінці казки жорстоко караються. Унаочнення таких якостей як злість, жадібність, боягузливість, жорстокість, лінь і т. п. цих персонажів на наочних дидактичних прикладах змушує замислитися над життєвою мораллю твору. Зображення почуттів та емоцій має в казках свою специфіку – воно підпорядковується засобам епічного відтворення реальності, казки описують внутрішній стан за допомогою образів і дій, переводячи в образи внутрішній стан людини.

Нами зроблено висновок, що основні цінності й ідеали казки лишаються актуальними і в наш час, засвідчуючи її історичний універсалізм: адже людина, не зважаючи на кардинальну зміну свого зовнішнього простору, мало змінилася у внутрішньому. Певна річ, мають місце певні модифікації та переакцентуації в системі загальнолюдських цінностей та ідеалів, поглядів на світ. Це, до прикладу, прагнення до зближення, медіації окремих соціальних бінарних опозицій, таких як чоловік – жінка, свій – чужий, молодий – старий та ін. Актуалізуються давні екологічні настанови казки, переглядаються споживацькі погляди на природу. Водночас слабнуть родинні зв’язки та цінність сім’ї, егоцентризм стає способом існування. Багатовікова мудрість казки спонукає замислитися й іншими очима глянути на сучасний світ.

Основним у комунікативній ланці донесення до слухачів вироблених століттями моральних правил та законів є оповідач або казкар, який виконує дидактичну, спрямовуючу, регулюючу та ін. функції в казці – це так звана автор-функція. «Присутність» казкаря найбільше відчутна в усталених стереотипах казки – ініціальних, медіальних та фінальних формулах як способах засвідчення локації мовлення, його віднесення до особи промовця. Тут насамперед окреслюється його внутрішній світ, думки, знання, потреби та бажання, пріоритети та установки, почуття й емоції. Результатом лінгвокреативної діяльності казкаря є інтеграція традиційних елементів казки та авторських нововведень. Водночас актуалізація тексту має йти в руслі традиції, не порушуючи його цілісності, адже кінцевою метою двопланової діалогічної суб’єктної організації дискурсу казки є забезпечення сталого читацького інтересу до оповіді й адекватного розуміння казкової фантастики. Регіон Українських Карпат славився своїми оповідачами, тут зафіксовано різні типи казкарів за стилем та манерою виконання та іншими показниками, зокрема двомовністю, що в наш час викликає інтерес у дослідників різних країн.

Казки обох народів – українського та угорського – виявили велику подібність у поглядах на людину, життєвій філософії, свідченням чого є їх мовно-фольклорні картини світу, що відрізняються лише засобами вербалізації. Концептосфера народної казки включає фольклорні концепти та бінарні опозиції, зорієнтовані на оцінку буття людини, найважливіша з них «добро – зло». Казка цілковито побудована на їх протиставленні, оскільки репрезентує ідеалізовану модель світу. У системі онтологічних вимірів існування народної казки значне місце посідають концепти долі / недолі (щастя / біди), життя / смерті, часу й простору. На відміну від міфу, який має справу з універсальними опозиціями (життя / смерть, вогонь / вода, темний / світлий та ін.) казка, окрім згаданих вище, містить також не такі загальні, але більш значущі в соціальному, моральному і психологічному аспекті дихотомії: свій / чужий, розумний / дурний, бідний / багатий та ін. Подальша дистрибуція опозицій відбувається за тією самою схемою антропоцентризму, відмінною від міфологічного космологізму.

Торжество казкової справедливості відображає реалізацію бажаного у казці. У поетичній формі казка демонструє виповнення основних бажань і мрій, які постають тут уже як здійснені, опредмечені. Водночас надто сильні чи нерозумні устремління засуджуються і караються, що унаочнено на конкретних прикладах. Отже, можна сказати, що казка демонструє діалектичний аналіз бажання, протиріччя, що виникають з його здійснення.