Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

з деякими особливостями. Умовність казкового часу, як зазначають дослідники, тісно пов’язана з його закритістю. Ініціальні та фінальні формули служать обрамленням казкового сюжету. Час, виражений у цих формулах, неперервний, тривалий і невизначений та існує, поки триває сама оповідь. Іноді він може виходити за її межі. Казковий час невіддільний від сюжету, подій і від самої оповіді, що неодноразово зазначали дослідники, його відлік ведеться від одного епізоду до іншого, він усвідомлюється лише в події, існує лише в ній і ніби входить у казкову обрядовість. Це так званий подієвий час казки. У наративах трапляється також перцептуальний, емпіричний час, що залежить від суб’єктивного сприймання, й таким чином виникає аксіологічний аспект часового виміру. На прикладі епізоду з казки «Як чоловік кішку вчив працювати», а саме особливостей вербальної передачі протікання часу упродовж одного дня, з’ясовано мораль твору. Щодо просторових уявлень, то тут спостерігається ціннісна неоднозначність просторових напрямків, нерозчленованість цільових і просторових орієнтирів. Так, міфологічною семантикою хорошого й поганого сповнене давнє протиставлення попереду / позаду, верх / низ, праве / ліве. Просторові локуси можна поділити на дві групи – своє місце і чуже місце, тобто вони співвідносяться з більш загальною опозиційністю свій / чужий, права складова якої реалізується як «нелюдське», «потойбічне», «зооморфне», «чуже», «вороже» (бінарія людина / нелюдина) тощо. Числові характеристики простору можуть бути описані лише в межах опозицій великий / маленький, близький / далекий тощо, особливу символіку мають числа 3, 7. Простір також оцінюється значущістю звершень.

Людина невіддільна як від природного, так і соціального оточення, про це йдеться в підрозділі 4. 3. – «Концепт „природa” в оповідальній традиції регіону». Природа, флора й фауна – органічна частина народної казки. Більшість подій тут відбувається на тлі природи, вона завжди присутня, близька й невіддільна від людини. Для чарівних казок регіону характерні описи гір, вони можуть бути незвичайними – мідними, срібними, золотими, скляними чи кришталевими, межувати між царствами. Герой часто добувається на вершину гори, яка «верхом сягає неба» і виявляється потойбічним світом. На думку дослідників, казці властивий переважно не статичний, а динамічний пейзаж, який необхідний для пояснення подій, у якому природа виступає у вигляді активної сили, що втручається в оповідь, і який розвиває дію. Природа гармоніює з настроєм персонажа, його станом, у казках зустрічаємо паралелі з життя людини і природи. Зображення у казках надзвичайно предметне і образне, ніби картина. Кольори тут чітко визначені, улюбленими є чорний і білий, червоний, золотий і срібний. Семантичне значення кольорів багаторівневе, містить предметні, емоційно-оцінні, метафоричні та ін. асоціації. Так, золотий колір може означати цінність, багатство, чарівне походження, й водночас засліпленість, нерозважливість. Мирне співіснування з природою в казках винагороджується, дбайливе ставлення до неї розцінюється як мудрість, знання і розуміння сутності життя, що сягає корінням давніх анімістичних, антропоморфічних уявлень про природу як одухотворену силу, людина тут пов’язана з довкіллям тисячами ниток. Тому природа в казках олюднена, тут уміють розмовляти рослини, дерева, звірі тощо, стихії – сонце, огонь, вітер, вода – набувають персоніфікованого вигляду. Щодо сучасної людини, то її відірваність від природи, спотворення основних інстинктів та потягів у технократичному світі призвели до механістичного сприймання світу, що відзначають сучасні українські філософи (Н. Хамітов та ін.).

Окрім універсальних опозицій казка містить також не такі загальні, але більш значущі в соціальному, моральному і психологічному аспекті дихотомії: чоловічий – жіночий, свій – чужий, розумний – дурний, бідний – багатий та ін., які в свою чергу опозиціонуються на інші похідні. Про це йдеться в підрозділі 4. 4. – «Соціально значущі концепти народних наративів».

У параграфі 4. 4. 1. – «бідний» / «багатий» йдеться про характерну казкову опозицію. Бідний у казках завжди хороший, героєм казки часто буває бідний чоловік, бідний хлопець, солдат, наймит, пастух тощо. Означення бідний (худобний, сирохман) стосовно персонажа стає тут називним, вартісним. Багатий протистоїть бідному як поганий, він зазвичай зажерливий, скупий, жорстокий. Водночас сама бідність є негативним означенням в очах селян. Недарма герой у кінці казки здобуває багатство й чарівні предмети, таким чином відображено мрії про багате життя; золото-срібло, перли тощо стають еквівалентом багатства, в казках з’являється красивий золотий одяг, палаци й замки. Отже, людина не має бідувати, вона повинна жити достойно, працьовитий має отримувати віддяку, порядний та чесний – розумно розпоряджатися добром, такі думки звучать у казці. Основна опозиція бідний / багатий передбачає інші протиставлення, зокрема мало / багато, низький / високий тощо. Остання бінарія є не прямою, а інверсійною, адже йдеться про видимість, що не відповідає внутрішньому стану персонажа. У ході сюжету низьке виявляється маскуванням героя (і сутністю фальшивого героя) і в кінці казки перетворюється на високе. Опозиція бідний / багатий, селянин / пан дистрибується далі – на зовнішність: худий / товстий, стан персонажів: голодний / ситий, а також на властивості та риси людини, її моральні якості, а саме розумний / дурний, добрий / злий, сміливий / боягузливий тощо, про що вже згадувалося в характеристиці персонажів. Дихотомія свій / чужий трапляється й за більш реальних обставин, тут може протиставлятися чужина й рідна земля, чужинець і земляк, Ці уявлення пов’язані з авто- та гетеростереотипами, так, у казках діють