Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

неабиякою. Часто в основі злості й ненависті лежить заздрість – характерна людська риса. У казці вона стає причиною багатьох негідних вчинків й може набирати різних форм – від заздрості на матеріальні статки – «чуже добро, як голодному страва – не втерпиш» – до заздрощів на красу, розум, вміння тощо. Саме через заздрість та вигоду вбивають чи залишають гинути молодшого старші брати, цим самим вони зраджують його, діють підступно, хоча він не раз рятував їм життя. Причиною заздрощів є також ревнощі. Свою лиху натуру антипод часто приховує під личиною доброти, вводить в оману героя улесливими словами, що є свідченням його підступності, лицемірства, брехливості. У всі віки засуджували й висміювали таку людську якість, як скупість, жадібність. У казці вона притаманна багатію, який має все. Його охарактеризовано оціночними епітетами скупий, жадібний, жаднючий, загребущий, зажерливий. У побутових казках, як і в житті, багатство й скнарість часто йдуть поряд. Страждання й муки жадібного багача майстерно описано в багатьох казках, докладніше ми зупинилися на творі «Багач-ненажера» – CУС 745*. В описах людської скнарості провідні дві думки – засудження непогамовного прагнення людини до нагромадження матеріальних багатств та немилосердя до інших людей, що перебувають у біді. У побутових казках дотепно висміюється людська дурість. Багатії тут є не лише жадібними, злими тощо, вони ще й дурні, чим і користується бідняк. Дещо інша справа – сільський дурник, який буває у буквальному розумінні слова набитим, коли він усе робить не до речі, виконуючи поради інших у невідповідних обставинах – АТU 1696 (Що я маю сказати?), возить труп своєї матері, звинувачуючи в її смерті інших – АТU 1537 (Убитий п’ять разів мертвяк) тощо. Вчинки дурня нелогічні, недоречні, дивні, однак вони цілковито вписуються в логіку новелістичної казки. Та хоча він дурень «набитий», та некорисливий, чистий душею, нікого не кривдить, не б’є, ні в кого не вкраде, не вчинить насильства, і ці риси внутрішнього благородства вивищують його над іншими персонажами казки. Його душевна доброта, незлобивість і сердечність стають «мірилом» соціальних якостей інших людей. Тому, не зважаючи на нерозумні вчинки, симпатії народу на боці дурня, якому в казці сприяє удача й везіння. Та якщо народ хоч і сміється з добрих дурників, однак ставиться до них із симпатією, то пихатих і зарозумілих, які понад усе ставлять свою гординю, не розуміє й різко засуджує. Так, популярним у світових казках є сюжет, коли царевич перевиховує гордовиту царську дочку – АТU 900 (Король Дроздобород). Яскраво і психологічно майстерно процес моральної деградації людини описано в казці «Як чоловік кумався зі смертю» – ATU 332 (Смерть кума). У звичайній, на перший погляд, побутовій оповіді постають складні філософські проблеми. Казка, що любить контрасти, протиставляє становище героя на початку казки і в кінці, коли він змінюється під впливом слави й багатства. Вони роблять бідняка не лише зажерливим і безсердечним, його гординя злітає так високо, що він замахується на саму Смерть, вважаючи, що за допомогою свого багатства та хитрощів здолає її. Та якщо людина сама багато в чому визначає свій життєвий шлях, то вже Смерть їй цілком не підвладна («крути, куме, крути, а від мене не відкрутишся»). У казці просто і доступно робиться чимало глибоких висновків і спостережень над людським єством.