Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

У параграфі 3. 1. 1. – «Герой: номенклатура та атрибути» розкрито образ героя казки, який групує навколо себе усіх казкових персонажів і з яким пов’язане її основне дійство. Отже, персоналістське спрямування казки виявляється через героєцентричність, що є однією з основних особливостей жанру. Герой народної казки значно відрізняється від літературного персонажа насамперед тим, що казкар через цей образ має донести до слухачів вироблені віками правила виживання в суспільстві, усталені моральні норми, яким треба слідувати. Саме тому він стає втіленням кращих людських якостей, є прекрасним як зовнішньо, так і внутрішньо, тобто ідеальним, досконалим, його вчинки й дії є показовими, еталонними. У зв’язку зі специфікою фольклорного узагальнення він має риси «групової індивідуалізації», є типом і зберігає стійкі, характерні для нього ознаки, хоч під яким іменем він діяв у казці. Тим паче, що він існує в кількох вимірах: в окремому творі, у сумі його варіантів, у циклі творів про цей персонаж. Образи героїв казок є схематичними, чіткими й викінченими, їхні характери не розвиваються у творі, вони є готовими, заданими, тобто незмінними. Саме ця статичність характеру персонажа за динаміки ситуацій, у які він потрапляє, надає його образу особливої переконливості, впливовості, впізнаваності і в випадках різкої зміни обставин найкраще виявляє гостроту й чіткість життєвого конфлікту.

Отже, казкових героїв загалом можна поділити на два типи: це герої, серед яких є могутні богатирі, а також, так би мовити, приховані герої, внутрішня суть яких розкривається по ходу дії казки (іронічні щасливці). Зазвичай герой не має імені, а діє в казці як узагальнений тип, що має певний соціальний, віковий, статевий чи інший статус. Це може бути просто хлопець, чоловік, царевич, солдат, бідняк, пастух і т. п. У казках Українських Карпат з’являються також герої з характерним етнічним статусом, це русин, лемко, жителі гір – гуцул і верховинець. Саме ця звичайність і простота героя дає можливість слухачеві ніби ставати на його місце, переживаючи разом з ним цікаві пригоди та події. Дещо рідше, ніж у казках Східної України, у казках Карпат побутує ім’я Іван (Іванко, Івонець, Іван Русин). Казкові імена герої чарівних казок дістають залежно від: а) обставин народження; б) особистісних якостей; в) суспільного становища, життєвих умов. До прикладу, від тварин – відлуння давнього тотемізму – походять Рачок, Медвеже вушко, Іван Сученко, з рослинами пов’язані імена Іван Яворовий, Березовабій, Янош-квітка (угор.), місцем знаходження – Найда, кількістю дітей – Дев’ятий (угор.). Щодо особистих якостей, зовнішніх чи внутрішніх, то відповідно ставними, могутніми є герої-богатирі, які отримують імена Іван Грубий, Гриць Залізняк, Іван-богатир, Бориня-змієборець тощо. За красиву, сліпучу зовнішність відповідно названо Блискучого Яноша з однойменної угорської казки, крихітного синка батьки кличуть Янко-горошина, Янко-Біб, Янко – Вівсяне Зерня (угор.), Мізинчик. За розум чи його брак герої отримують прізвиська Іван-дурень, Мудрий Шевчик, за шкодливість – Шибеник, Грицько Перчик, за брехливість – Петер-дурисвіт (угор.). Здебільшого герой відповідає своєму імені, його здібності розкриваються в сюжеті чи мотиві казки, тобто він слідує семантиці свого імені впродовж усього твору. Самі за себе говорять популярні антропоніми Іван-Царевич, Василь-царевич, Іван-Королевич, які вказують на станову належність героя, тобто він походить з царської родини, є сином царя чи короля. Інший соціальний статус має бідняк, тому він так і зветься – Лесь Бідарюк, Іван-сирохман. Деякі герої отримують прізвиська за назвою своєї професії, приміром, Силач-Кожум’яка, що має мати сильні руки, чи Кушнірик. Відомий герой угорського фольклору Гусячий Маті «взагалі не працював, а лише пантрував материних гусей».

Типовість образу головного героя не передбачає широкого опису його зовнішності, що загалом є характерним для казкової структури. Лаконічність опису дійових осіб по-різному пояснювали дослідники (Н. Ведерникова, М. Новиков та ін.). Очевидно, лапідарність опису зовнішності обумовлюється насамперед певним набором художніх засобів, які використовуються у даному випадку й відповідають еталонним уявленням про ідеальний портрет героя (чи героїні). Чи не найчастіше для характеристики зовнішності у чарівних казках регіону вживається епітет красний, що характеризується евокативністю. Він належить до загально оцінних епітетів на відміну від частково оцінних, і позначає сукупність ознак. Тобто красний хлопець – це красивий, гарний, добрий, хороший, працьовитий тощо. Тут добро і краса виявляються в органічній єдності. В угорських казках це аналогічне «сеп» (szép) – красивий стрункий син, красиві королевичі тощо. Означення є дуже популярним і часто вживається в інших усталених виразах: красивий світ, красиве слово, красиві пісні, чудове красиве поле, красиве маленьке село та ін. В описі героя зустрічаються також інші епітети, численні порівняння, ампліфікатори. Слід наголосити на багатстві лексики із зоровим сприйняттям, що пояснюється переважанням цього виду людського сприйняття порівняно із слуховим. Відповідно незвичайним, прекрасним має бути й одяг та атрибути героя. Вбрання та амуніція так