Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

Ідеали ці, незважаючи на всі історичні перипетії, як колись, так і сьогодні, як у високорозвинених, так і у відсталих народів, лишаються, по суті, одні й ті ж самі – істина, добро, краса. Величезний практичний досвід, закони виживання у соціумі, ставлення до природи та оточуючих, високі моральні взірці, різнобічні погляди на людину знайшли своє відображення у казці. Адже вона є колективним всетвором, живе й розвивається тільки в межах певної спільноти, усно передається з покоління в покоління. Окрім того вона завжди була своєрідним моральним кодексом, спонукальним і стримуючим началом. Причому ці принципи було вироблено не умоглядними здогадами, а на основі багатовікового практичного досвіду, спільного для всього етносу. Саме тому казка є повчальним, дидактичним жанром, однак ця казкова повчальність опосередкована та ненав’язливо виражається через наочні приклади, а саме вчинки персонажів, які є носіями типових позитивних чи негативних людських рис. Впливаючи на емоції та почуття слухача, ставлячи його на місце головного героя, на прикладах, що повторюються у різних варіаціях, вона навчає його основ співіснування, високих моральних принципів. Народною мудрістю пройняті короткі паремії, що підсумовують оповіді. Через це казка так близька дитячій аудиторії та є своєрідним дидактичним матеріалом, що готує дитину до свідомого входження в світ і вчить орієнтуватися у світі. Цьому сприяє ігрова природа казки, оскільки послідовність активних дій нагадує певну ситуацію, яку можна розглядати, як своєрідну життєву модель. Недарма Т. Цивьян вважає казку основою для побудови універсальної моделі світу.

На стадії перетворення казки в поетичний жанр давня основа була творчо перероблена й стала фантастичною вигадкою, що є однією з її найхарактерніших жанрових ознак. Ця «свідома настанова на вигадку» (В. Бахтіна), що є різною для всіх видів казок, була в полі зору багатьох фольклористів і називалася також «незвичайним, дивовижним у казці» (С. Лазутін), «казковим світом, казковою фантастикою» (О. Дей), «логікою фантастики» (Дь. Ортутаї). Настанова на вигадку виконує в казці естетичну функцію, домінантність якої визначає стійку поетичну структуру тексту, особливості його побутування та виконання. Окрім того ця фантастика стала особливою формою втілення повчальної думки чи ідеї, яка містить певний висновок, узагальнює життєвий досвід. Цим, а також своїм гуманізмом казка близька до християнських поглядів, які народна уява свого часу засвоїла, переплавила, ввела до усної оповіді. Та на відміну від релігійних приписів у казці покарання за неправильний вчинок, поведінку настає одразу ж, як і не змушує чекати винагорода за довготерпіння і стійкість. Це і є ірреальна справедливість. Отже, казковий світ є ідейною корекцією справжнього, він показує, яким має бути світовий порядок, як матеріальний, так і моральний. Особливо яскраво це виявилося у прагненні до соціальної справедливості, зокрема в побутових казках, де «реальність підсвічується фантастикою» (Ю. Юдін), тобто фантастика казки виявляється через гротеск і пародію, абсурдність реального. Оптимізм казки особливо виразно виявляється в її щасливому закінченні, казковому хепі-енді, що є її жанрово творчим принципом. Герой знаходить щастя, сили добра перемагають сили зла, а слухач, який переживав усі ці пригоди, знаходить заспокоєння. Стиль її дослідники характеризують як абстрактний, а спосіб зображення як сублімований (З. Уйварі, В. Анікін).

Третій розділ – «Основні антропоцентри народної казки Українських Карпат» присвячено основним складовим фольклорної комунікативної ланки. Епіцентрами казки як художнього твору виступають казкар (оповідач), персонажі та слухачі/читачі. Саме виконавець становить невід’ємний компонент системи персонажів казки як виконавського за своєю природою жанру, що й виправдовує назву розділу як характеристику антропоцентрів, а не самих лише персонажів.

Підрозділ 3. 1. – «Персонажі народної казки» складається з п’яти параграфів. Серед антропоцентрів «адресант – персонаж – адресат» персонаж посідає особливе місце. Через характеристику дійових осіб, їх художні портрети автор прагне виразити ідею твору. Однак це вираження відбувається по-різному в літературному та фольклорному творах, в останньому образ підпорядковується ідеї твору, тобто ідея визначає образ. Саме тому персонажі казки чітко поділяються на позитивні та негативні й репрезентують розмаїті людські особистості, становлячи певну систему. В народній творчості існують всі прославлені образи й типи, шерег фольклорних імен поряд з літературними увійшов до скарбниці культури народу, вони стали називними: Іван-царевич, Іван-дурник, Котигорошко, Єлена Прекрасна, Спляча Красуня та ін. В угорців – Лудаш Маті, Толді, Чарівно Прекрасна Ілона.

Особливості казкової структури, її усталеність уможливлюють виокремити основні типи персонажів за різними показниками. Так, за функціями це робить В. Пропп, який називає в народній казці 31 функцію (вчинки дійових осіб) та згідно з ними 7 персонажів: героя, фальшивого героя, царівну, шкідника, дарувальника, помічника, відправника. Дещо модифікуючи методику Проппа, структурно-семантичний аналіз казки здійснила Б. Кербеліте. Вона виокремила героя та антипода, а також близького до героя, близького до антипода та нейтрального персонажа. Є. Новик називає чотири групи семантичних ознак персонажів й характеризує їх за: 1) індивідуальним статусом; 2) сімейним статусом; 3) становим статусом та 4) локалізацією. М. Новиков говорить про справжніх, а також «іронічних щасливців», тобто прихованих героїв. До помічників він зараховує насамперед дружину (наречену) героя, а також різних людей, тварин та надприродні істоти. До групи антагоністів героя належать злі чарівники, відьми, змії, Кощій і т. д., це можуть бути й люди – цар, пан, зла мачуха та інші дійові особи, що включаються в колізії