Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

Так само неоднозначною є інша дихотомія, описана в параграфі 4. 4. 2. – «старий» / «молодий». З одного боку, старість є присмерком життя, людина стає беззахисною і кволою. З іншого боку, старість у казках викликає повагу, що виявляється у сценах зустрічей та розмов героя зі старими дідом чи бабою, до яких він виявляє велику шанобу, як, зрештою, і до своїх батьків. У сучасному світі подібні уявлення більш характерні для Сходу, де краще зберігаються традиції, тоді як у країнах Заходу спостерігаємо певне тяжіння до другого члена опозиції, адже тут пропагується культ молодості і краси. Казці загалом притаманний традиційний погляд на стосунки чоловіка й жінки (параграф 4. 4. 3. – «чоловік» / «жінка»). Чоловік і жінка, протиставляючись за своїми природними особливостями, доповнюють одне одного, становлять певну цілісність. Кінцевий хепі-енд, поєднання чоловіка й жінки, як норми людського існування, набуття природної цілісності, гармонії двох начал, коли жінка не існує без чоловіка й чоловік без жінки, є органічним як з природної, так і соціальної точки зору. Позиція героя в чарівній казці – це позиція ян, чоловіча позиція, в основі покладено певну філософію: життя – це боротьба, це діяльність, це конфлікт, це змагання за виживання. Отже, якщо чоловік у казці активний, з агресивним началом, то жінка, яка в ідеалі має бути пасивною, здебільшого чекає, поки він прийде до неї, попросить руки й серця, визволить з темниці, вб’є Кощія й забере її з собою (позиція інь). Її місцеперебування переважно визначено в межах своєї домівки, краю, сім’ї. Вона живе в своєму невеличкому світі, її інтереси проектуються переважно на оточення. Власне, це природнє покликання жінки, яка має зберігати традиційне, усталене, тоді як чоловік призначений відкривати нове, торувати шляхи і йти на ризик, бути першопрохідцем. Ця природна тенденція простежується в ґендерній диференціації сфер та форм вияву активності традиційного селянського суспільства, яку можна визначити бінарією зовнішній / внутрішній, де зовнішнє, динамічне, космічне – чоловіча сфера, внутрішнє, статичне, земне – жіноча. Жінка в опозиції земля / небо ближча до природи, спонтанніша, почуття в неї домінують над логікою (бінарія хаос / порядок). В українській та угорській народній прозі загалом відобразився демократичний погляд на жінку, героїня є рівнею героєві, вона обирає свого коханого, бореться за нього, виходить заміж з любові. Водночас у казці спостерігаємо й ставлення до жінки як до істоти нижчого ґатунку, що було притаманне патріархальній сім’ї. Чоловічий шовінізм відчувався і в ставленні до хатньої жіночої праці, яка вважалася набагато легшою, ніж, до прикладу, праця в полі. Спростування цього погляду наведено в сюжеті про те, як чоловік та дружина помінялися місцями, це угорські казки «Чоловік, що прорахувався», «Чоловік, що любив ярмаркувати» (ATU 1408 (Чоловік, у якого жінка не працювала)). Зазначимо, що бінарне світосприймання, притаманне людському світогляду, у багатьох випадках набуває спотворених форм і потребує розв’язання за допомогою медіації, зближення протилежних дихотомій, які не існують одна без одної, становлячи цілісність. Водночас упродовж останніх десятиліть відчутний процес руйнування бінаризму, відбувається природна медіація всередині традиційно протиставлених концептів. До прикладу, лібералізація сексуальної політики, відхід від жорстких схем у сприйманні соціостатевих ролей вказують на прагнення гармонізувати опозиційність «жіночого» й «чоловічого».

У художній формі казка відображає реалізацію основних бажань і мрій людини, її основні прагнення, про що йдеться в підрозділі 4. 5. – «Реалізація концепту „бажання” в народній казці». Тут до вже виявлених основоположних ознак дидактизму, мериторизму казкового героя є підстави додати ще й інтенціональність. Відтак саме інтенціональність, її художній вияв становить стрижень казкової концептосфери.

Герой казки має велику силу бажання, віру в його реалізацію і, відповідно, могутню силу волі, яку він ще більше загартовує під час виконання важких завдань і поєдинків з ворогами. До виповнення своїх мрій треба докласти зусиль, нічого у світі не дається даремно – такою є мораль казки. Стимулом до мандрівки може стати нужденне становище сім’ї, герой вважає, що «щастя треба шукати, добувати, йти за ним у світ». У казці утверджується думка про те, що найвищою людською цінністю є бажання робити добро іншим, допомагати їм, і хоча це не приносить матеріальної користі, однак дає духовне багатство – вдячність і добре ставлення інших, за «добро людина отримує добро». Людина прагне щораз більшого, їй завжди чогось бракує. Ця думка звучить у сповненій глибокої мудрості угорській казці «Сорочка задоволеної (щасливої) людини» з циклу казок про угорського короля Матяша. Основна її настанова – слід тамувати свої нерозумні бажання, шукати щастя в собі, у своєму ставленні до світу й людей, приймати все таким, яким воно є, дякувати за все, що приносить суще. Ці мудрі висновки підтверджують наведені нами висловлювання Монтеня, Ошо, релігійних діячів. Людські бажання можуть служити для людини джерелом як щастя, так і нещастя. Непогамовність, нерозумність людських бажань показано в казці з території Угорщини «Старий рибалка та його дружина», яка подібна до східнослов’янських казок про золоту рибку (АТU 555 (Рибалка та його жінка)). Таким чином, як самі бажання, так і їх сповнення можуть приносити людині муки й страждання. Отже, казка демонструє діалектичний аналіз бажання, суперечення, що виникають з його