Антропоцентризм народної казки українських Карпат: оповідна традиція українців та угорців

Людину соціальну в народній казці репрезентовано в системі розгалужених родинних взаємин. Стосунки між родичами у своєрідній художній формі відбивають реальні відносини між членами тогочасної патріархальної сім’ї. Саме ці взаємини визначають основні конфлікти чарівної і почасти побутової казки. Вони є типовими, адже синтезують життєві спостереження багатьох поколінь людей, психологію внутрішніх сімейних стосунків. Водночас людина є невіддільною від довкілля, свого природного середовища, що дає підстави твердити про екологічність казки, витоки якої криються у давніх анімістичних, антропоморфічних уявленнях про природу як одухотворену силу. Природа у казці тісно пов’язана з сюжетом, вона гармоніює з настроєм персонажа, його станом, тому для казки характерний динамічний, а не статичний пейзаж.

Дидактичній спрямованості казки співзвучні християнські погляди, які свого часу нашарувалися на язичницькі, чому сприяло й те, що християнська релігія виникла серед найбідніших прошарків, її симпатія до бідного та знедоленого близька уявленням народної казки. Біблійні історії та мотиви набувають у казці свого тлумачення, вони обростають українськими реаліями, певною мірою переосмислюються і пристосовуються до іншої дійсності. Герой активно шукає щастя у земному житті й знаходить його, пройшовши низку випробувань.

Українські Карпати належить до регіонів, які називають історико-культурними областями, контактними зонами тощо, де перетиналися шляхи різних культур, і де завдяки локальним географічним особливостям склався особливий фольклор, спостерігаються численні міжетнічні взаємовпливи. На українську оповідальну традицію краю мала вплив польська, румунська, словацька, та найбільше – угорська. У структурі міжетнічних зв’язків виокремлюють різні форми й рівні. Так, серед угризмів можна назвати окремі сюжети й мотиви, елементи казкової поетики та стилю, такі як традиційні ініціальні, фінальні та медіальні формули, художні засоби, загальні місця, атрибути діючих осіб, окремі лексичні запозичення тощо. Це можуть бути й герої угорської історії, назви фантастичних та реальних персонажів. Зокрема складено цілий цикл творів про відомого угорського короля Матяша, який справді жив у ХV ст., його ідеалізований образ цілком органічно увійшов у фольклор українців Закарпаття. Матеріали казки засвідчують активні міжетнічні процеси, що точилися в усному середовищі між далекими мовними спільнотами – українською та угорською.

Основні цінності й ідеали казки залишаються актуальними і в наш час, адже людина, не зважаючи на кардинальну зміну свого зовнішнього простору, мало змінилася у внутрішньому. Певна річ, мають місце певні модифікації та переакцентуації в системі загальнолюдських цінностей та ідеалів, поглядів на світ. Це, до прикладу, прагнення до зближення, медіації окремих соціальних бінарній – таких, як чоловік – жінка, свій – чужий, молодий – старий та ін. Актуалізуються давні екологічні настанови казки, переглядаються споживацькі погляди на природу. Водночас слабнуть родинні зв’язки та цінність сім’ї, егоцентризм стає помітним способом існування. Багатовікова мудрість казки спонукає замислитися й іншими очима глянути на сучасний світ.

Отже, поставлені в дисертації завдання виконано, мети дослідження досягнено. Відтак можна окреслити подальші перспективи досліджень. Зокрема варто поглибити вивчення казки в аспекті лінгвофольклористики, лінгвопрагматики, лінгвоконцептології, літературознавства, етнопсихології та ін., її інтертекстуальності. Плідні результати дає також порівняльний, зіставний напрямок вивчення різних, як мовно та культурно споріднених, так і віддалених спільнот, сусідніх етносів та нацменшин, а також пов’язаних з цим ще недостатньо вивчених питань видів і форм запозичень у народній казці та фольклорі загалом, питань двомовності казкарів тощо. Ці студії можна здійснювати й на прикладі окремих мотивів чи сюжетів у різних народів (як це часто робили видатні фольклористи минулого). В українській науці бракує й робіт про місце казки в сучасній культурі, масмедіа тощо. На часі й створення комп’ютерної бази типів, можливо персонажів тощо українських казок. Перспективним нам видається й вивчення антроцентризму інших жанрів фольклору.

 

 

1. Мушкетик Л. Г. Людина в народній казці Українських Карпат: на матеріалі української та угорської оповідальної традиції / Л. Г. Мушкетик. – К. : ДСГ, 2010. – 320 с. (21 д. а.).
2. Мушкетик Л. Г. Демонічні персонажі української чарівної казки Закарпаття (Відьма) // Слов’янське літературознавство та фольклористика / Л. Г. Мушкетик. – 1990. – Вип. 18. – С. 87 – 95.
3. Мушкетик Л. Г. Les Сroyances démonologiques du foklore de la contrée limitrophe de l’Ukraine et de la Hongrie / Л. Г. Мушкетик // Acta Ethnographica. – 1991/ 1992. – Vol. 37. – Р. 201 – 215.
4. Мушкетик Л. Г. Український фольклор в угорському оточенні // Фольклор українців поза межами України / Л. Г. Мушкетик. – К. : Наукова думка, 1992. – С. 60 – 74.
5. Мушкетик Л. Г. Украинский фольклор в венгерской фольклористике конца ХIХ – ХХ ст. / Л. Г. Мушкетик // Régi és új peregrináció. Magyarok külföldön, külföldiek Magyarországon. – Budapest – Szeged. III Hungarológiai Kongresszusa, 1993. – P. 45 – 56.
6. Мушкетик Л. Г. Magyar elemek a kárpátaljai ruszin népmesékben /
7. Л. Г. Мушкетик // Néprajzi Látóhatár. – 1993. – №. 4. – P. 70 – 77.
8. Мушкетик Л. Г. Угорський фольклор села Берегове / Л. Г. Мушкетик // A Nemzetiségi kultúrák az ezredfordulón (esélyek, lehetőségek, kihívások). – Békéscsaba; Budapest, 2001. – P. 583 – 589.
9. Мушкетик Л. Г. Деякі перспективи дослідження фольклору іноетнічних груп України / Л. Г.