Архітектурна композиція в світлі міфопоетики

А. В. Бунін дає при описуванні Чандигарха архітектурний еквівалент Універсума: «Наче звертаючись до країни від імені гірського світу, Корбюзьє направив архітектурну енергію Чандигарха до обширної індійської рівнини, куди несуть свої води численні притоки Інда і Ганга». Не менш поетично визначає Універсум Корбюзўє, трактуючи його у просторовій формі: «Тоді розкривається безмежна глибінь, розсуваються стіни, зникає все випадкове – здійснюється диво, що його являє невимовний простір... Мені невідомо диво віри, але я не раз зазнавав диво естетичної насолоди, яке творить невимовний простір». Відбувається міфізація середовища, і дія її на людину сприймається міфологичним актом першотворіння. Ритуал же, повўязаний з міфом творіння, в наступні епохи дав початок мистецтву в цілому, так чи інакше синтезованому в архітектурі.

Невипадково в останній час в науковий ужиток все ширше входить поняття «міфопоетика», фіксуюче творчий, художній аспект міфології. Це творче начало дозволяє В. М. Топорову віднести міфопоетику до «найвищих проявлень духу».

Але виникає неминуче питання, чому сучасне міське середовище часто-густо позбавлено міфопоетики і повўязаного з нею духовного начала – основи особистості людини? І чи дійсно архітектурна композиція, в тому числі і сучасного міста, повинна включати і міфопоетику як «найвище проявлення духу»?

Вивченість питання

Актуальність цього питання підтвердждується і тією увагою, яка проявляється до міфологічного досвіду в архітектурній теорії. Точки зору на це питання можна в узагальненому вигляді диференціювати згідно з такими ознаками:

1. Щодо ступеню і характеру використовування міфології в архітектурі:

а) за сталими антропологічними ознаками (Вітрувій) ;

б) з точки зору космогонічної моделі світу і її відображення в архітектурі (М. І. Брунов, А. В. Іконніков, А. Г. Левінсон, В. М. Долгий, В. Л. Антонов, Ле Корбюзьє, К. Лінч, А. І. Немировський, Ф. Л. Райт) ;

в) з точки зору одухотворення (сакралізації) природи, розповсюдженого на архітектуру (К. Танге, Ле Корбюзьє, Л. Кан, М. Ямасака, Ф. Л. Райт, М. П. Анциферов).

2. Щодо розкриття механізму міфологічного впливу і принципових аналогій:

а) за трактовками архітектури в світлі міфологічних уявлень про простір (Вітрувій, Л. -Б. Альберті, К. Лінч, А. Г. Левінсон, В. М. Долгий, А. В. Іконніков, В. Л. Антонов, М. П. Анциферов, І. Є. Данилова).

б) за реалізацією міфологічних уявлень про простір в міському середовищі (М. П. Анциферов, Дж. К. Арган, Г. К. Вагнер, Ж. -П. Вернан, А. Г. Левінсон, В. М. Долгий, Б. А. Успенський, О. М. Фрейденберг) ;

Така увага до актуалізації міфології підтверджується і численними дослідженнями у суміжних науках. Так, Є. М. Мелетинський відмічає: «При всій суперечності в означенні міфології (ілюзія, неправда, пропаганда, повірўя, умовність, сакралізоване вираження соціальних звичаїв і цінностей) міф став одним з центральних визначень соціології і теорії культури XX століття». Питання міфології і міфопоетики привертають вчених все в більшій мірі, особливо в зарубіжній науці. Їх погляди також можна диференціювати згідно з такими ознаками:

1. Щодо принципового відношення до міфології, її сучасної актуальності та значущості:

а) міфологія характеризується як феномен, що є властивим певним періодам і втрачає свою актуальність через пізнання людиною світу (французькі просвітителі XVIII ст. ; представники антропологічної школи XIX ст. : Е. Тайлор та ін. ; Д. Грот, К. Маркс, Л. Леві-Брюль, Дж. Фрейзер та ін.) ;

б) міфологія стверджується як відправна позиція для формування соціально-політичних міфів (Р. Барт, Е. Кассірер) ;

в) міфологія характеризується як стійкий образний стимулятор художньої творчості (Ф. В. Шеллінг, Гегель, О. Герцен, Т. Манн, В. Вунд, З. Фрейд, К. Г. Юнг, Є. М. Мелетинський, В. М. Топоров та ін.) ;

г) міфологія стверджується як стійка категорія, властива сприйняттю людиною світу в усі періоды його розвитку (Пліфон, Піко делла Мірандола, М. Мюллер, О. П. Потебня, М. Еліаде, К. Керені, К. Леві-Строс, Р. Барт, Г. Г. Гадамер, Е. Кассірер, К. Хюбнер, О. Ф. Лосєв, М. П. Анциферов, Я. Е. Голосовкер, Д. С. Лихачов, В. М. Топоров, А. Я. Гуревич, С. С. Аверинцев та ін.) ;

д) міфологія розуміється як рівний науці спосіб пізнання (Е. Кассірер, К. Хюбнер).

2. За суттєвостю міфологічних уявлень:

а) про модель світу (В. М. Топоров, В. В. Іванов, Е. Кассірер) ;

б) про просторово-тектонічні атрибути міфологічних уявлень про світ (К. Леві-Строс, А. Я. Голосовкер, В. Я. Пропп, О. Ф. Лосев, В. М. Топоров, В. В. Іванов, О. М. Фрейденберг, М. Еліаде;

в) про просторово-часові атрибути міфологічних уявлень про світ (Дж. Кемпбелл, Дж. Фрейзер, К. Хюбнер, О. М. Фрейденберг, А. Я. Гуревич) ;

г) про просторово-світлові атрибути міфологічних уявлень про світ (Дж. Фрейзер, О. М. Фрейденберг, Ж. -П. Вернан) ;

д) про медиативні атрибути міфологічних уявлень про світ (К. Леві-Строс).

3. За ступенем і характером використовування міфології у творах мистецтва:

а) міфологія та окремі міфи характеризуються як джерело запозичення зовнішніх сюжетів (напр., Р. Менар) ;

б) міфологія характеризується як еталон образного синкретичного мислення для мистецтва міфологічних епох (античності, середньовічча, частково Відродження)  (А. Боннар, О. М.