Архітектурна композиція в світлі міфопоетики

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

стику різних світів, интерпретовані і в архітектурній композиції Чандигарха, Бразиліа, Ульяновська і Осаки. У перших трьох виділяються, як головні, по-перше, – їх винесення на стик міста з зовнішніми просторами («світу» і «не світу») ; по-друге, – їх порогова роль у зіткненні зовнішніх і внутрішніх просторів і, по-третє, – поглинання Космосу Хаосом, небесного простору – пеклом і подальше відродження світу в традиціях міфопоетики. Так, скульптура «Відкрита рука» у Чандигарху винесена на край площі до Гімалаїв і опущена у виємку; будівлю Конгресу в Бразиліа винесено до заміського озера, і його відбиття іде в глибину басейну; комплекс Ульяновського меморіалу зведено біля волжського водосховища, а внутрішній дворик заглиблено по відношенню до головного залу. І в усіх цих випадках інтерпретовано народження нового світу: у піднятій з виємки «Відкритій руці»; у «колосі» будівлі Конгресу, спрямованій до неба; у будиночку – місці та символі народження, що поставлений у дворику меморіалу.

Звўязок минулого-підземного і майбутнього-небесного простежується у Фестивальній площі в Осаці.

Ідея медіатора проходить і через композицію Воронцовського палацу в Алупці. Він також розташований на межі «світу» і «не світу», зовнішніх і внутрішніх просторів, регулярного і іррегулярного, Космосу і Хаосу. Так само стоїть Білий камінь на горі у повісті О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала». І цей Білий камінь, і палац несуть на рівні архетипу образ каменя-Гермеса, одночасно виражаючого і межу між світами, і Світову гору. Космогонічний атрибут Світової гори – печера – також інтерпретована палацом у вигляді грандіозної апсиди, відкритої на море.

Таким чином, міфологеми виражають в архітектурі просторові і тектонічні характеристики моделі світу – УНІВЕРСУМУ. Він – основа композиційної цілісності вищого порядку. А міфологеми – елементи метамови, загальної для різних мистецтв, синтезованих в архітектурі.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У результаті дослідження можна виділити такі висновки:

1. Установлено – як головний методологічний висновок – що ЦІЛІСНІСТЬ, що властива архітектурній композиції, відбиває єдність людини з УНІВЕРСУМОМ, усвідомлення своєї причетності до світу; того, що названо в науці відношенням «макрокосм-мікрокосм». Тобто архітектурна композиція, як естетична організація середовища, грунтується на «відчутті» людиною ЦІЛІСТНОСТІ; «відчутті», що відмінне від математичної гармонізації окремих геометричних форм. Сутність цього «відчуття» виражається в архітектурі, філософії, мистецтві, по суті, ідентично: у формулах «людина – природа – космос», «людське житло – обитель богів» (Ле Корбюзьє), «людина – герой – бог» (І. В. Жолтовський), у ствердженнях «духовного контакту з Універсумом» (В. В. Бичков) та «межі повноти втілення» (О. Ф. Лосєв), у філософському понятті «єдине» та ін.

Відрив від людського масштабу і придушення природи в нових районах стали в світлі таких відношень не просто формальним композиційним прорахунком. Це – втрата людиною свого місця у світі, космічної єдності, по Корбюзьє, і, відповідно, втрата естетичної ЦІЛІСНОСТІ, обовўязкового критерія архітектурної композиції. В таких місцях придушені архетипи, що повўязують людину з її минулим, з її історією, генетична спадкоємність, що виходить за межі стильових переходів. Історію цієї космічної єдності закріплено в міфопоетичній моделі світу, що являє в просторовому, архітектурному вигляді структуру Космоса. Космос – стійкий еталон естетичного – був трактований Гераклітом як вічно живий, той, що постійно вмирає і відроджується. Ця опозиція «життя-смерть» невипадково є головною в міфології, і ідея вмирання та відродження дійшла, за М. Эліаде і В. М. Топоровим, до сучасних новорічних свят.

Така стійкість міфологічних алюзій і їх значення в архітектурній естетиці обумовили друге методологічне питання: наскільки вони підтверджені в науці і в чому полягає актуальна сутність міфологічних відгуків в архітектурі?

2. Установлено, що в науці переважає точка зору, що міфологія має позачасовий характер, бо вона, як засіб мислення, може бути найважливішим засобом безпосереднього контакту між людьми. Апеляція до міфології вважається актуальною, бо сучасні суспільства і групи людей включені до «широкої системи, що сама по собі страждає від вітсутності контактів». Але, оскільки безпосередні відношення між людьми грунтуються на традиційних контактах, виникає розрив між громадською системою та особистими відношеннями. Архітектура, як громадське явище, стала жертвою такого розриву; про цю небезпеку багато писали, власне, щодо застосування до архітектури.

Вчені розкрили і те загальне, що звўязує архаїчне і сучасне мислення, зўєднані міфологією. Будь-яке з них на чуттєвому рівні представляє безсвідому розумову діяльність, що грунтується на символізації явищ. Психологічні комплекси підсвідомості – це індивідуальні міфи, які не відрізняються по суті від міфів, запозичених з колективної традиції. І ті, і інші грунтуються на архетипах, що передаються з роду в рід.

3. Уточнені, в межах теми, поняття і сутність міфопоетики як художнього аспекта міфології. Міфопоетичні уявлення спираються на художнє розуміння світу-Космоса. Світ сприймається як особистий образ, людина ототожнює себе з ним або з тим фрагментом, що замінює його. Таке міфопоетичне «самоототожнення» близьке «співчуттю», за Арістотелем, «співпереживанню», за Л. С. Виготським, тобто відчуттями, що обумовлюють катарсис – головний критерій мистецтва. Воно відноситься в рівній мірі до архітектурної композиції.

Установлено, що міфопоетичні уявлення найвагоміше втілюються в архітектуру, в силу її матеріальної основи. По-перше, тому, що «архітектура сприймається в русі», по Корбюзьє, а рух – основа міфопоетичної «путі» – однієї з найзначніших міфологем; по-друге, через ландшафтну основу