Архітектурна композиція в світлі міфопоетики

4. Установлено ряд складових просторової моделі світу – міфопоетичного УНІВЕРСУМА. Вони виражають композиційну ЦІЛІСНІСТЬ у художній творчості в цілому і в архітектурі як у феномені, що синтезує різні види мистецтва. Це основні міфопоетичні складові – міфологеми – які інтерпретують опозицію «життя-смерть» у просторовій формі опозицією «Космос-Хаос». Акцентовано як важливе для архітектури диференційованість Космоса та недиференційованість Хаоса.

Хаос як поглинаюче і народжуюче начало представлено:

а) темрявою (темні, глибокі простори міських та монастирських брам – в Києво-Печерській Лаврі, Тракайському замку, Бернардинському монастирі у Львові, портали Держпрому у Харкові; новела М. Коцюбинського «Intermezzo», фільм А. А. Тарковського «Дзеркало») ;

б) світовими водами (водні простори, що відкриваються з афінського Акрополя, від меморіала в Ульяновську, від будівлі Конгресу в центрі Бразиліа; поезія Лесі Українки «Pontos Axeinos», оперний цикл Р. Вагнера «Кільце нібелунга», фільм О. П. Довженка «Земля»).

Космос представлено урівноваженою статичною «скульптурою»:

а) Світовою горою або Світовим деревом (природні і архітектурні домінанти в Афінах, Давньому Києві, Тракаї, Алупці; повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала», фільм О. П. Довженка «Поема про море») ;

б) колом (кулею)  (Перинське святилище під Новгородом, Пантеон у Римі, площа Дзержинського та висотне «намисто» у Харкові; «Реквієм» А. Г. Шнітке, фільм Б. Бертолуччі «Конформіст»).

5. Установлено, що опозиції «життя-смерть» та «Космос-Хаос» виражаються переважно просторово-світловою мовою:

а) опозицією «верх-низ», що співвідноситься з опозицією «світло-темрява», де з «верхом» асоціюються світлий широкий, а з «низом» – темний, зтиснутий простір (афінський Акрополь, Києво-Печерська Лавра, Бразиліа, Фестивальна площа в Осаці; оповідання І. Франка «На роботі», фільм Ф. Копполи «Апокаліпсис сьогодні», роман Э. Хемінгуея «Острови в океані») ;

б) опозицією «центр-периферія», де центр:

-є крапкою відліку, від якої «розгортається» світ (Акрополь, Афіни, Аттіка, площа Дзержинського і висотне «намисто» у Харкові; опера Р. Вагнера «Валькірія», новела М. Коцюбинського «У грішний світ») ;

-характеризуеться амбівалентністю і «перевернутістю»: поєднанням світла і темряви у максимально контрастній формі та «божественного» і «людського» масштабів (собор Санта Марія дель Фьоре у Флоренції, Успенський собор Києво-Печерської Лаври, урядовий центр Чандігарха; оповідання І. Франка «Ріпник», фільм Ф. Копполи «Апокаліпсис сьогодні») ;

в) сакралізациею часу у центрі-середині, що є ідентичним переводу реального часу у час художній (афінский Акрополь, урядові центри Чандігарха і Бразиліа; оповідання І. Франкі «На роботі», фільм А. А. Тарковського «Дзеркало»,) ;

д) ідеальністю, загадковостю, цінністною наповненністю центра-середини; ідеальне, що зўявляється на мить серед прозаїчної буденності, викликає відчуття «нестачі», а воно спонукає героя до дії (Акрополь, Афіни, Аттика, Бернардинський монастыр у Львові, комплекс Держпрома в Харкові, повість О. Кобылянської «У неділю рано зілля копала», фільм А. А. Тарковського «Сталкер») ;

д) подоланням «порогів» на «тяжкій путі» до поповнення «нестачі» (собор Санта Марія дель Фьоре у Флоренції, Бернардинський монастыр у Львові, меморіал в Ульяновську; оповідання І. Франка «Ріпник», Шоста симфонія П. І. Чайковського, фільм Ф. Копполи «Апокаліпсис сьогодні»).

6. Установлено, що просторово-світлова мова найбільш повно матеріалізується в архітектурі:

а) в космізації архітектурних просторів.

В архітектурі більше ніж в інших видах мистецтва проявляються властивості космізованого простору, суворо диференційованого, упорядкованого, зі структурою, що ясно читається. Такі якості важливі і з утілітарної, і з естетичної точок зору. В першому випадку диференційованість і упорядкованість повўязані з різними видами діяльності. У другому – із залежністю естетичної оцінки від різних відношень людини до середовища і відповідності кожного простору різним видам діяльності;

б) в медіаторах-домінантах як засобі поєднання диференційованого просторового середовища.

Космізоване міське середовище, в тому числі – окремі архітектурні ансамблі – зўєднує система медіаторів-домінант. Вони на рівні архетипів моделюють у свідомості людини Космос і передають його правопорядок на землю. Ієрархічна структура медіативної системи розповсюджується від великих регіонів до окремих будівель. Домінанта-медіатор на кожному рівні – це найбільш важливий просторовий та емоційно насичений вузол, що концентрує різні види діяльності. Він обўєднує внутрішні і зовнішні простори – «мікрокосм» і «макрокосм»: це важливіший аспект космізації.

Так, структура афінського ареала в цілому, як і кожного його фрагмента, дають архітектурну інтерпретацію космізації. У західній частині ландшафта Аттики панують три височини – три «Світові гори»: Акропольська скеля в Афінах, пагорб зі святилищем Деметри в Елевсині і скеля на мисі Суній з храмом Посейдона. Вони домінують у зовнішніх панорамах, а від них розкриваються морські панорами, одну з яких описав Корбюзьє. Ці візуальні розкриття, на відміну від інших видів мистецтва, відбувались при реальному русі людей, який в першу чергу обумовлено функціональними цілями. В межах поліса і самий рух, і пагорби-»Світові гори» починали роздроблюватися на фрагменти. Візуально проявлялись три пагорби, що оточували Акрополь дугою зі сходу і півдня: Лікабетас, Эрдет та Музейон. Ідея «Світової гори» заявлена в Аттиці в цілому, розповсюджувалась, таким чином, на поліс. На підході до Акрополя людину зустрічали нові «Світові гори» – пагорби Пнікс, Німф і Арея. Ця медіативна система доходила до верхньої площадки Акрополя, де домінантами ставали